«Диверсант видавав себе за монаха-прочанина». Розмова в укритті з Юрієм Крошком

Днями він повернувся з відрядження у східні та південні області України, тож враження від поїздки були ще свіжі. Так склалося, що наша розмова припала на той час, коли на Волині була оголошена тривога, тож долею випадку, а не лише формату ми записували цю розмову в укритті, куди спускаються працівники поліції в разі тривоги. Тут облаштували місце для диспетчерів, для операторів служби «102», тому робочий процес не припиняється ні на хвилину. Так само, укриття облаштували й для того, щоб можна було дистанційно проводити наради чи координувати роботу підрозділів і у таких умовах.

Там постійна тривога, хоч і немає сирен

Тому перше питання після короткої екскурсії – про побут і яким сховище було до 24 лютого.

- Раніше тут було геть «печально», до повномасштабної війни до укриттів ставилися як до пережитка совка, споруди, яка нікому непотрібна. Нам приходили вказівки привести його до ладу прибрати, перевірити вентиляцію. Ми вичистили, але залишились бетонні стіни з якимись рудими патьоками. Формально воно було готове, але коли перші ракети прилетіли і люди сюди почали  приходити, то ми побачили що треба це сховище облаштувати. Люди сидять хто на чому, туляться, тут похмуро і сиро.

Ми ж не знали скільки доведеться тут перебувати, могло бути все що завгодно: літаки підуть, почнуть бомбити, тут доводилося б працювати, координувати роботу інших підрозділів може довелося б і жити, і працювати. Тож почали облагороджувати. Ще плануємо поставити лавки на яких можна не тільки сидіти, а й спати за такої потреби.

- Ви нещодавно повернулися з місць, де точаться або ще недавно точилися бойові дії. Де ви почувалися більше в безпеці: там чи тут?

- Там постійна тривога, хоч і немає сирен, але там тривога постійна. Люди - в касках, бронежилетах. Якщо чесно, то я не відчув особливо різниці. Тут ти просто усвідомлюєш що і де, що може бути, а там – інша атмосфера. Ти бачиш сліди бойових дій, розбиту техніку, зруйновані людські будинки, чуєш виходи, приходи. Ця атмосфера не передбачає безпеки, ти вдягаєш на себе екіпірування, постійно мобілізований, на сторожі. Автомобілі, якщо їздять, то дуже швидко, щоб не встигли у них прицілитись, там усі ганяють наскільки дозволяє транспортний засіб. Там немає патрулів чи регулювальників, ти їздиш, як їздиш, тільки аби був присутній здоровий глузд. Єдине що може сповільнити рух – блокпости. За цю війну - це вже четверта моя поїздка у ці регіони. 

- Розкажіть про напрямки, де ви були, і яка була мета цієї поїздки.

- Це були Харківська, Донецька області, проїздом - Дніпропетровська, через неї їхали на Херсонську, потім - на Миколаївщину. Ми їздили відвідати наших працівників які виконують завдання в зоні бойових дій, щоб на власні очі пересвідчитися де вони, як вони одягнені, чи є у них транспорт, зброя, який у них моральний стан, умови: чи є у них елементарні речі щоб було де в теплі поспати, поїсти гарячого, чи є що їсти, з чого і на чому приготувати. З’ясовували, щоб їм було на чому їздити, транспорт - це важливо.

Можу сказати, що працівники наші зараз бадьорі, у них здоровий психологічний стан, піднесений моральних дух, дехто взяв участь в наступальній операції під Лиманом. Що від нас залежить - ми їх забезпечили: матеріально-технічне забезпечення, продукти, транспорт одяг, а зброю, боєприпаси забезпечує  вже Нацполіція.

- Які завдання наразі виконують там ваші підлеглі?

- Різні. Є підрозділ, який бере участь у бойових діях і підпорядковується військовому командуванню. 

Є вибухотехніки, які заходять після того, як наші військові зайшли і звільнили території. Вибухотехніки займаються розмінуванням. Адже на замінованих територіях небезпечно, там не завжди встановлені мітки, там є і залишені чи розкидані після бойових дій боєприпаси, непридатні для використання, але які  несуть загрозу для цивільних.

Є підрозділ, який здійснює стабілізаційні заходи, в народі це називають «зачистка». Можливо, на цих територіях є залишки солдат противника, ті, хто відстав чи поранений, хто під час бою злякався і сховався, а потім вирішив вийти і може становити загрозу бо намагатиметься вийти до своїх. Є колаборанти. Такі там теж були, співпрацювали з росіянами. Треба їх знаходити і затримувати, поки вони не зникли і за гарячими слідами задокументувати ці злочини: знайти свідків, зібрати речові докази. До речі, в них навіть нагороди є від окупантів за співпрацю, грамоти від руки написані. В Лиманському районі такі познаходили в хатах. 

Також поліцейські виявляють схрони зброї, вибухівки. Хтось це зберіг, щоб у майбутньому застосувати з диверсійною метою, хтось додому просто затрофеїв, мовляв «хай буде». Але це незаконно бо невідомо, як воно буде в мирний час застосовано. 

По тому уже приходять підрозділи поліцейських, які на цих територіях нестимуть службу, як у мирний час, це вже як заїжджає райвідділ. Такі зведені загони з інших областей поїхали туди: дільничий, карний розшук, слідчий, патрульні - вони представляють владу в цих населених пунктах.

Після Бучі зрозуміли, що таке будемо виявляти і далі – аж поки не дійдемо до наших кордонів

- Що по собі залишили росіяни? Чи співпадає картинка, яку транслюють по телебаченню і те, що там насправді є .

- Так, співпадає. Перше, що кидається в очі – суцільна розруха, зруйновані помешкання. Це бардак, все розкидано: речі, залишки їжі, пляшки. Дивлячись на усе це приходить відчуття того, що нам треба буде довго це відбудовувати. Там знищена інфраструктура, немає світла, газу, води. Немає зв’язку, і я зараз кажу не про інтернет-зв'язок, щоб якимось месенджером скористатися, а люди елементарно не можуть подзвонити рідним. 

Що я помітив на Донеччині, то це те, що місцеві їздять лише на велосипедах. Увесь інший транспорт або знищили, або «віджали» росіяни, коли втікали. Навіть на скутерах звідти, кажуть очевидці, втікали. Також там видно волонтерів які розвозять продукти, от люди за цим їздять на велосипедах. Тому там на місці ті працівники поліції, кому доручені ці обов’язки, документують і злочини проти майна.

- Крім тих, кого ви назвали, на деокуповані території поїхали і експерти-криміналісти з Волині. Вони там, зокрема, проводять ексгумацію тіл з братських могил. Чи були ви, ваші працівники морально готові до цього, до цих масштабів?

- До звільненя Бучі, Ірпеня, Чернігівської області ще не були готові, скажу відверто. Наші експерти-криміналісти і вибухотехніки також там приймали участь. Наші вибухотехніки розміновували також і тіла загиблих… 

Уже після того прийшло усвідомлення того, що і в подальшому буде така робота - поки не дійдемо до наших кордонів. 

Очікували, що у перший місяць повномасштабної війни буде хаос

- Наразі ми розмовляємо на Волині, звідки бойові дії – далеко. Чи немає у вас відчуття, що тут люди розслабились, почали нехтувати війною?

- Мені здається, що вся країна відчуває, що відбувається. Може, окремі люди і живуть як і жили, але серед моїх знайомих немає людей, чиє життя залишилося таким, яким воно було до 24 лютого. Може, у когось притупилось відчуття небезпеки, бо тут не стріляють, може, хтось і забув, але вцілому, мабуть, ніхто не живе не війною.

- До слова, ви у одному з інтерв’ю зізнавалися, що на Волинь приїхали вперше, а до Луцька їхали за навігатором. Уже звикли?

- Так, вже їжджу без навігатора (сміється).

- А ваша де зараз ваша родина? 

- Усе добре, вони в Україні, не виїхали і не виїжджали за кордон. Певний час були і в Луцьку. Проте зараз вони - у відносній безпеці. Адже зараз ракети летять куди завгодно.

- Яка сьогодні ситуація на Волині зі злочинністю? Злочинів стало менше чи навпаки – побільшало?

- Якщо порівнювати з минулим роком, то цьогоріч за цей період злочинів зафіксовано значно менше. Умовно, якщо було 7 тисяч, то зараз 5. З 24 лютого перші декілька місяців на Волині взагалі різко впав рівень злочинності.

Перший місяць майже нічого не ставалося, поліція виконувала інші завдання, хоча очікували, що буде хаос, хтось цим скористається. Бо ж люди поїхали за кордон, стояли порожні помешкання і очікувалось, що можуть бути крадіжки і мародерства. Але цього не сталося, може, завдяки тому, що ми намагалися бути скрізь на вулицях, а громадяни вийшли на заклик самоорганізуватися. 

- До слова, чи усяка крадіжка у воєнний час – це мародерство?

- На території нашої області цей злочин буде кваліфікуватися, як крадіжка, а вже хіба хтось в розмові вживає слово «мародерство». Загалом мародерство стосується майнових злочинів, учинених на полі бою. Щоправда дещо вважається і трофеєм. Тобто, якщо хтось з трупа вбитого ворога забирає зброю, припаси, карти – це не мародерство, натомість якщо з нього знімають каблучки, видирають золоті зуби – це вже мародерство. 

- Які сьогодні переважають види злочинів на Волині?

- Крадіжки і шахрайства - два основні види майнових злочинів. Є пограбування, розбої, нетяжкі тілесні ушкодження. Але найчастіше - це крадіжки.

- Розкажіть детальніше про шахрайства, адже відносно недавно поліція Волині повідомляла про гучні затримання шахраїв.

- Як і до війни, ми реєструємо телефонні шахрайства , інтернет-шахрайства, а ось щодо надання волонтерської чи благодійної допомоги, таких звернень небагато, може 1-2 випадки, і то не пригадаю оголошення таких підозр. Це, радше, комусь здалось, що це було шахрайство. 

А от телефонних, інтернет-шахрайств стало багато і ми їх не просто реєструємо, а й розкриваємо. Багато шахраїв – це ті, хто відбуває покарання в місцях позбавлення волі. Ми нещодавно проводили два відпрацювання зібраних матеріалів: працівники карного розшуку разом зі слідчими задокументували дві групи. Одна діяла в установі виконання покарань на території Житомирської області, а інша - на території Волині. 

І там, і там засуджені телефонували до потерпілих і виманювали гроші під різними приводами: покупка автомобіля чи іншого майна, комусь дзвонив нібито банківський працівник. Шахраї використовують усі способи, на які ведуться люди. І це не одна особа, у цьому задіяна група людей, адже гроші перекидалися на картки осіб, які перебували  на волі: у родичів чи знайомих.

На Волині як було: чоловік уже звільнявся, виходив на волю задоволений, бо мав повну картку грошей. Він виходив і думав, що на волі у нього все буде добре. Того ж дня ми його затримали, провели обшуки в колонії і його помістили в ІТТ.

- Нещодавно у Луцьку сталося резонансне вбивство, на вулиці, біля людного місця. Підозрюваного розшукували п’ять годин. Це багато чи мало?

- П’ять годин – це недовго, в моїй практиці було, що оперативно-розшукові заходи і довше тривали, це може  місяці зайняти, якщо підозрюваний винахідливий. Але бувало і раніше. Це було п’ять годин  інтенсивної роботи.

Досі ніхто не пояснив, що це були за мітки

- До слова, на Волинь прибули десятки тисяч переселенців з інших регіонів. Чи вплинуло це на рівень злочинності?

- Абсолютно не вплинуло на загальну криміногенну обстановку. Є випадки, що люди, які переселились на Волинь, скоїли злочин, а є, що відносно них волиняни скоїли злочини. Тому казати, що ці люди у чомусь винні - це непорядно.

- Навесні всі шукали мітки і ловили тих, хто їх ставить. Когось покарали за ці мітки?

- До цих пір про мітки ніхто так і не розказав, що це було. Мітки дійсно були, але нащо їх використовували, ніхто так не пояснив.

На той момент затримували підозрілих осіб, які нібито, на чиюсь суб’єктивну думку щось робили. Насправді ні засобів, ні матеріалів, якими роблять ці мітки, при них не знаходили. Так, ці люди викликали якусь підозру, але, на щастя ми живемо в той час, коли підозра не є підставою для повного звинувачення. 

- Особлива увага сьогодні прикута до прикордонних районів. Ваші працівники залучались до відпрацювань. Розкажіть детальніше

- Наші працівники залучаються до рейдів у прикордонних районах постійно, там триває майже безперервна робота. Це не лише робота поліції, а й СБУ, і військових, і Нацгвардії - всі працюють у цьому напрямку.

Скажу так: є люди, які потребують додаткової перевірки. Були знайдені деякі речі, які могли викликати підозру. Наприклад, формений одяг білоруської армії, який був знайдений у помешканні, де власник - громадянин Білорусі. Виявилось, що чоловік набув власності на цей одяг ще задовго до війни. Не скажу що ще там щось таке ще було: мисливські набої та зброя.

- Диверсантів ловили?

- Одного. Вже можу про цей випадок говорити, бо особа засуджена, обрана міра покарання. На одному з блокпостів затримали громадянина Росії, який видавав себе за віруючого монаха. За легендою йшов на прощу до Почаєва Тернопільської області через Білорусь. Його затримали, перевірили різними способами і виявили, що він воював на боці ДНР протягом цих 8 років. Згодом його передали СБУ і вони вже довели його участь у незаконних збройних формуваннях.

Не всі в міліції були такі погані і непрофесіонали

- Два роки тому на Волині запрацював ситуаційний центр. Наскільки він зараз допомагає у роботі, особливо у період воєнного стану? 

- Перед війною ми проводили навчання, у тому числі й антидиверсійні, і ми вчилися використовувати ці засоби в боротьбі з диверсантами. Коли були тисячі повідомлень про ті мітки, про підозрілих осіб, то в тому числі завдяки ситуаційному центру вираховували їх авто і перевіряли.

І зараз ситуаційний центр потрібний, бо це тільки здається, що у нас все відносно спокійно, а  в чат постійно скидають орієнтування на людей, авто для перевірки. Техніка нам дає можливість подивитися рух цих автомобілів і проаналізувати, на який блокпост дати сигнал.

- У перші дні повномасштабного вторгнення патрулі було видно на кожному кроці. Нині їх візуально  ніби менше, чи це виправдано? 

- Патрулів не зменшилось, виходять усі ті ж, хто і до війни і під час. Візуально – це дуже суб’єктивна оцінка. У перші дні всі вийшли беззмінно, не було кабінетної роботи, усі чекали вторгнення, готувалися, озброювалися і готувалися брати участь у бойових діях. Але працівники поліції теж живі люди і тому треба було організувати змінність у несенні служби. Тому їх візуально менше, але насправді задіяний весь особовий склад. 

- Чи надходять претензії на роботу поліцейських? Адже після реформи поліція отримала новий, позитивний імідж, натомість багато людей залишилися ті самі.

- Претензії є, звичайно. А нових людей з нуля усіх набрати неможливо, та і не потрібно. Бо не всі в міліції були такі погані і непрофесіонали. Надходять, звичайно, скарги. У нас створений підрозділ - головна інспекція Нацполіції, на Волині – управління. Сюди підібраний особовий склад комісією, яка була не в області і за участі західних партнерів. Кандидати проходили співбесіду, тестування, поліграф. Думаю, це був об’єктивний відбір кандидатів. У всякому разі немає підстав  казати, що начальник ГУ НП підбирав собі людей.

Ця інспекція реагує на скарги на дії поліцейських: і письмові, і по телефону. Скарги різні і дуже часто - не підтверджені. Бо люди чомусь хочуть дошкульнути поліцейському, який склав на них протокол: «А ви знате, він хотів, щоб я дав хабар і він не складатиме протокол. Я не дав і протокол склали».

- Чи є нестача особового складу в підрозділах?

- Є вакансії. Наразі набір призупинений і не відбувається. Доукомплектовуємо частково з тих поліцейських, хто вийшов з окупованих територій. Їх небагато, але вони є. Частина з них повернулась або коли їх населені пункти деокупували, або вони поїхали виконувати завдання там. 

Про ліс і «Юнону»

- А ліс на Волині припинили красти?

- На жаль, ні. Ми документуємо випадки, розслідуємо і скеровуємо до суду. На початку повномасштабних воєнних дій це теж припинилось, а потім злочини відновились. Але, на щастя, не в тій кількості, як до війни. Зараз в лісі не дуже то й безпечно поїздиш і походиш. Є райони, які раніше здавалися глухими, а тепер там вирує життя, там зараз прикордоння зайняте іншим, там стає небезпечно пересуватися крадіям лісу, браконьєрам, деякі ділянки можуть бути і заміновані.

- До слова, вас дуже часто запитували про діючи у Луцьку салон інтимних послуг «Юнона». Яка ситуація зараз з цією історією?

- Дійсно, вона зараз не на слуху. До війни її активно документували не лише ми, це мережа по всій Україні. Там відбувалась реалізація в тому числі і наших матеріалів, але вже під координацією київських колег, за їх погодження все і відбувалось. Оскільки це наразі не наша підслідність, то який кінцевий результат, мені зараз і важко сказати. Але за війною «Юнона» точно стала не центральною новиною. 

- А яка центральна? 

- Війна. І все для перемоги.

Текст - Юлія Малєєва

Фото - Дмитро Байда