Для наших полонених шоколадка - це мрія: волинський «Фін» про реалії фронту у відвертому інтерв’ю
До повномасштабного вторгнення волинянин Олександр мав власний бізнес та проживав у Фінляндії. Але 24 лютого 2022 року все змінилося, чоловік прийняв рішення стати на захист рідної землі, залишивши мирне життя позаду. Нині військовослужбовець має позивний «Фін» та воює з ворогом у складі 5-ої бригади.
У відвертому інтерв'ю для ВСН Олександр поділився досвідом, розповів про реалії фронту та обміну полоненими, труднощі і мотиви, які спонукають його та інших українців захищати свою країну.
- Розкажіть, будь ласка, про життя до 24 лютого 2022 року. Де були, чим займалися?
- 6 років я проживав у Фінляндії, відкрив там свою будівельну компанію. То не були заробітки, а повноцінне життя, власний бізнес, тренування, басейн, сауна, рибалка. Коли почалася повномасштабна війна, я прийняв рішення стати на захист Батьківщини.
24 лютого я вивіз сім'ю з Луцька у Цумань, звідки сам родом, пішов у поліцію, там мене скерували у військкомат, пам'ятаю, що тоді були величезні черги. І з 25 лютого 2022 року я на фронті.
- Як потрапили у 5-ту окрему штурмову Київську бригаду?
- Спочатку мене розподілили в роту охорони Луцького міського ТЦК та СП. Але через півтора місяця мій командир майор Волков перевівся в 5-ту штурмову бригаду (на той час це був 5-й штурмовий полк). Так як він був чудовий командир, 6 людей зі мною включно пішли за ним. Хоч і називають нашу бригаду Київською, там служать хлопці з усієї України, багато волинян.
Від найпершого бойового виїзду: Нью-Йорк, Бахмут, і по нинішній час ми стоїмо у Донецькій області. Сьогодні я командир відділення, часто виїжджаю старшим водієм та старшим групи на обміни полонених.
- Яка ситуація на фронті зараз?
- Зараз війна побудована на БпЛА, техніці. Наш хлопчина з Рівненщини з побратимом можуть відбити дронами цілий штурм. Але людського ресурсу катастрофічно не вистачає. Війна триває, багато людей гинуть, хворіють або калічаться. А нових добровольців стає менше.
Найбільш вмотивовані пішли в перші дні війни, тоді мотивація була величезна. На сьогодні ж багато хто вважає, що це не їхня війна, деякі виїхали за кордон і не збираються повертатися. Я не в праві нікого судити, але в кожного своє бачення. Наприклад, я пішов, бо маю сім'ю, доньку, яка на той час навчалася в Києві. Якби я і такі як я не пішли, то ворог був би вже тут.
- Як можна долучитися до війська?
- Можна звернутися до рекрутингових центрів, поспілкуватися з представниками бригад, вони допоможуть оформити відповідні документи. У нашої бригади є пряма гаряча лінія, де все детально пояснять.
Це не означає, що людину відразу відправлять на штурм — є багато інших спеціальностей, як-от постачання, заправка техніки, діловодство, начальники складів, кухарі, інженерні війська тощо. До прикладу, оператори БпЛА стоять на другій лінії, не йдуть штурмувати посадки, але ці люди успішно знищують ворожу техніку та ліквідують окупантів.
- На слуху вислів 5-ї штурмової: «Війна закінчиться тоді, коли ти будеш з нами разом. Не питай, роби». Що в його основі?
- Дуже хочеться, щоб всі розуміли, що триває війна. Багато хто цього не розуміє. Наведу приклад, я дуже люблю таксувати, їздити по місту, спілкуватися з людьми. Приїздив у відпустку, в Луцьк. Сідає до мене дівчина, заїжджаємо до неї у двір, а там йде ремонт. В мене виникло питання: невже це зараз так необхідно? На що я почув відповідь, що двір не ремонтувався роками, а воювати добровільно пішли дибіли, а інших запхали в бус і вивезли. І що найрозумніші - виїхали в Європу. Як ви думаєте, з такими людьми ми можемо перемогти? І людей з таким мисленням не одиниці.
Багато знайомих переживають за свій бізнес, приміром, той, хто займається продажем авто, нарікає на зменшення обсягів прибутків, мовляв, менше машин стали купувати. Тобто десь там на сході йде війна, а тут її немає, для декого її просто немає. Проте, є й гарні приклади.
Моя дружина працює швейним конструктором-технологом. Її керівник на початку війни, коли хлопці були голі-босі, почав за свої кошти відшивати бронежилети, турнікети. Це луцький виробник «Модист», наші хлопці з Волині одягнені повністю у цей бренд: форма, кітеля, плитоноски. Навіть фірмові худі вони нам відшили. Якість нічим не поступається, а то й вища за відомих світових виробників військового одягу.
Також варто відзначити винахідника із Луцька Василя Цапюка, який створив для українських військових уже близько десятка приладів. За це й нарекли його «Васильоборонпром».
- Ви безпосередньо брали участь в п'яти обмінах полоненими. Цивільні бачать в інтернеті чи по телебаченню короткі емоційні відео про те, як наші люди повертаються додому, проте розуміємо, що за цим стоїть кропітка праця.
- Це дійсно велика, кропітка робота. Якщо дуже коротко, виїжджають машини: сім — для полонених, одна для групи прикриття і ще одна для зачистки території. На момент обміну є домовленість повного припинення вогню, проте ворог ніколи цього не дотримується. Тож зачистка важлива, обмін проходить у сірій зоні, де можуть бути засідки чи снайпери.
Потім передають по радіостанції, що може заїжджати друга група, група прикриття, а це вогнева підтримка. Запускають дрони, які контролюють небо, і десь через години чотири ми починаємо обмін. По команді з двох сторін випускаємо окупантів, а вони відпускають наших людей. Відстань між нами близько трьох кілометрів, десь на відстані півтора кілометри вони пересікаються і розходяться в різні сторони.
Як правило, з тих списків, що подають, нам віддають відсотків 30. Але окупанти повертаються додому чисті, вибриті, підкормлені, навіть мають кульочок з особистими речима. Наші ж повертаються у жахливому стані, в одязі, що не відповідає сезону, побиті, закатовані, худі. Якщо людина важила 100 кілограм, вона повертається з вагою 50. Взимку йдуть в нижній білизні, тапках. На кожен обмін ми завжди беремо з собою воду, печиво, шоколад. Не раз чули від наших полонених, що шоколадка - то просто мрія.
- Вам доводилось розмовляти з російськими полоненими? Як вони пояснюють свою присутність в Україні?
- Так, інколи ми чули їхні пояснення. Багато з них йдуть на війну через гроші, їм легше воювати за гроші, ніж працювати, тож це для них заробіток. Або можливість звільнитися з ув'язнення.
- Чи може нашкодити військовополоненому те, що рідні шукають його через соцмережі, розміщують фото, особисті дані, роблять розголос?
- Це дуже велика наживка для шахраїв. Вони часто користуються цим, щоб вимагати гроші у рідних полонених. У нас є патронатна служба, яка надає родичам усі необхідні відповіді. Краще працювати через офіційні органи і не поширювати особисті дані в інтернеті.
- Що б ви хотіли сказати тим, хто не усвідомлює реалій війни?
- У кожного своя роль. Хтось на фронті, а хтось повинен підтримувати тил. Але важливо, щоб усі розуміли: в Україні йде війна, і кожен повинен робити свій внесок у перемогу.
Читайте також:
- Вихователька, що стала бійчинею: Катерина з 100 ОМБр знищує окупантів ударним гексакоптером «Вампір»
- «Сповзав з ліжка, щоб тренуватися»: ветеран з Луцька втратив на війні ноги
- Важке поранення, довга реабілітація та незламна віра в життя: історія воїна Богдана Клодчика