Інтерв’ю із головним поліцейським Волині Юрієм Крошком: про зброю на руках волинян, провокації ворога і кар’єру в поліції

Про злочинність, шахраїв і видану зброю

– Впевнена, що волинян зараз в першу чергу цікавить почути від вас, яка ситуація із безпекою на Волині. Чи не стало більше злочинів? Чи є кому в умовах війни контролювати ситуацію?

– Перші місяці після вторгнення кількість злочинів різко впала. Маю на увазі звичайні загальнокримінальні злочини: крадіжки, пограбування, розбої, шахрайства і т.д., воно все різко зменшилося. Але вже влітку повернувся довоєнний рівень. Не стало гірше, ніж у 2021 році, але приблизно така ж статистика.

Якщо ж дивитися на окремі злочини, то стало більше шахрайств. Попри те, що ми постійно попереджаємо людей, висвітлюємо, і ЗМІ також пишуть, люди все одно стають жертвами шахраїв.

Думаю, в колі спілкування кожної людини – серед моїх знайомих, серед ваших – всі вже чули історії про шахраїв. Всі знають, що таке масово відбувається, але все одно щодня до нас звертаються все нові й нові жертви шахраїв.

– Найчастіше це пенсіонери?

– Далеко не завжди. До того ж постійно з’являються нові види шахрайств. Це вже не просто телефонний дзвінок нібито працівника банку чи правоохоронного органу, а під час замовлень в інтернеті з’являється вікно – так звані фішингові посилання, за якими переходять і надають інформацію для того, щоб нібито провести оплату. Ці посилання спеціально створені, щоб заволодіти персональними даними, а потім – коштами людей. Найкращий спосіб уникнути таких ситуацій – не платити наперед, лише при отриманні товару.

– А самих шахраїв вдається вирахувати? Чи вони переважно лишаються безкарними, тому шахрайство настільки масове?

–  Маємо розкриті справи. Нещодавно до суду відправили злочинне угрупування, це були мешканці не лише Волині, а й інших регіонів. Були також виявлені групи серед засуджених, які відбувають покарання в місцях позбавлення волі, знову ж таки – не лише на території Волинської області.

– Останнім часом у Луцьку сталося два резонансних випадки, коли люди для своїх «розбірок» застосовували зброю. Це ситуація із ексдиректором «Електротермометрії» Юрієм Малихіним, який погрожував сусіду пістолетом і ситуація із членом координаційного центру при ОВА, який стріляв з автомата.

Очевидно, що в людей зараз на руках більше зброї, до того ж люди в постійному стресі та агресивні. Як почуватися при цьому в безпеці? Поліція може сказати, що контролює ситуацію?

– На початку повномасштабного вторгнення і ми, і військові частини, і центри комплектування видавали зброю громадянам, готовим взяти участь у відсічі збройної агресії Росії. Було побоювання, що цей процес відбудеться безконтрольно, і ми бачили, що в деяких містах так і сталося. На Волині такого не було, вся видана зброя обліковувалася і внесена до бази даних Національної поліції.

Якщо коментувати ситуацію зі стріляниною з автомата, це якраз і був один із таких громадян. Ця зброя облікована, внесена в базу і виданий тимчасовий дозвіл. Зброя, до речі, зберігалася належним чином – вдома, в сейфі. Але чоловік вжив алкоголю, із кимось поконфліктував і вирішив, що може взяти зброю та розібратися.

Це не був той злочин, коли зброю спеціально беруть, щоб піти й вчинити розбійний напад, пограбування чи вбивство. Це відбулося на ґрунті раптових неприязних стосунків і на ґрунті вживання алкоголю.

До речі, із того списку людей координаційної ради ОВА, які отримували зброю, більшість вже її здали назад. Цей чоловік не здав, але в нього її вже вилучили.

– А коли громадяни мають повернути отриману зброю? Яка процедура?

– Після скасування воєнного стану в державі протягом 10 днів кожен громадянин має здати зброю туди, де її отримував, і він про це попереджений.

– А як щодо випадку із погрозами пістолетом сусіду? Ситуація неоднозначна: людина стверджує, що їй приставили пістолет до голови, інший заперечує. Звісно, що доказів немає, бо людина не ходить по під’їзду з увімкнутою камерою: а раптом в мене стріляти будуть…

– Пістолет в того чоловіка вилучений, і більше ніхто йому дозволів не видасть на будь-яку іншу зброю.

 

Про «розхитування» і блокпости

– У лютому цього року новини писали про так званий рух «Редан», учасники якого планували організовувати так звані «сходки» із масовими бійками. Але так само несподівано, як з’явилася інформація про «Редан», так само і зникла. Що це було?

– Думаю, це була спроба розхитування ситуації всередині країни. Не можна сказати, що рух «Редан» вже був і діяв на Волині, він тільки зароджувався. На цьому етапі його вдалося придушити.

У всіх областях правоохоронці спрацювали на випередження. Крім того, що зібрали людей, пішло ще й роз’яснення, що ситуація, яку вони провокують – на руку ворогу. Все-таки у нас суспільство свідоме у цьому плані.

– Мабуть, це не один випадок, коли провокувалося розхитування? Ті самі псевдомінування громадських місць… Які ще були історії?

– На початку війни найбільш масова історія – це мітки. Телефони «102» були просто «червоні» від кількості дзвінків із повідомленнями про ті мітки. Лінії не справлялися, люди з повідомленнями про реальні злочини не могли додзвонитися. І так тривало декілька тижнів.

– Для цього «мітки» і були організовані?

– Так, для розхитування, паніки, блокування нашої роботи. На щастя, наше суспільство з цим впоралося.

Те саме на початку війни було із дронами. У перший місяць були вечори, коли їх масово підіймати. Технічних засобів, щоб вирахувати місце знаходження оператора, тоді ще не було. А дрони над будинками всі теж сприймали, як загрозу вторгнення.

Багато кого ми затримували. Бувало, на блокпостах із дронами ловили. А були й комічні ситуації. У перші дні повномасштабного вторгнення чоловік в колишньому Любешівському районі підняв дрон, щоб переправити через кордон цигарки. Ще росіяни під Києвом стояли, всі чекали наступу на Волинь з Білорусі – а тут таке. Затримали. Чесно зізнаюсь: всі цигарки поїхали хлопцям в ЗСУ.

Може, були й інші розхитування, але ми оперативно вирішили ситуацію і самі не зрозуміли, що це провокації.

– Стосовно блокпостів. На Волині, у порівнянні з іншими західними областями, їх залишилося дуже багато. Є в цьому необхідність?

– На відміну від інших областей, ми межуємо із ворожою Білоруссю. Результати роботи на блокпостах підтверджують таку необхідність.

Наприклад, на блокпості у нашій області був затриманий реальний учасник незаконних збройних формувань із так званої «ДНР». Чомусь же він переплив річку вплав, чомусь же видавав себе за паломника, який нібито іде в Почаївську Лавру. До речі, суд уже його засудив до 5 років позбавлення волі.

– Багато таких історій сталося на блокпостах?

– Небагато. Але, можливо, тому їх і небагато, що є блокпости.

Того «паломника» затримали вартові з блокпоста, коли він його намагався обійти. Повернув в поле, його там помітили, наздогнали й затримали.

 

Про поліцейських на війні

– Із початком повномасштабного вторгнення багато поліцейських пішли воювати. Хто працює на їхніх місцях і чи немає кадрового голоду?

– Голодом це не назвеш, є певний некомплект, але ми це закриваємо силами інших працівників. Під час воєнного стану обмежені відпустки, поліція працює в іншому режимі, всі люди на службі. Частину людей набрали з-поміж цивільних громадян, частина посад є вакантними, але сьогодні справляємось із виконанням обов’язків.

– Підтримуєте зв’язок із працівниками, які воюють?

– Вони є в різних підрозділах. Хтось пішов в бригаду «Лють», зараз вони проходять навчання і злагодження. Інші виконують бойові завдання в складі зведеного батальйону «Захід». Цей батальйон формувався на початку повномасштабного вторгнення, це наші працівники, а також поліцейські з інших областей. Усі вони – добровольці, які виявили бажання брати участь безпосередньо в бойових діях. Ми не сиділи в Луцьку, в прикордонні готувалися до оборони.

– І були готові, я надіюся?..

– Морально – так. Не завжди вистачало засобів, чим відбиватися. В перший же місяць ми озброїлися, потім зі світу, де можна було, отримували десь каски, десь бронежилети.

Крім того, зараз є поліцейські, які працюють на деокупованих територіях. Це вибухотехніки, яким розміновувати Україну ще не один рік. На деокуповані території також їздять і наші слідчі, наші експерти-криміналісти, щоб документувати воєнні злочини росіян.

 

Про внутрішні розслідування, премії та кар’єру

– Завжди цікаво було розпитати про внутрішні розслідування в поліції. У фільмах це завжди показують як найбільший жах поліцейського. Чи справді ця процедура в поліції настільки жорстка, як це насправді відбувається?

– Наші внутрішні документи передбачають проведення службових розслідувань. Їх зараз існує навіть більше, ніж колись в міліції. В першу чергу – для того, щоб захистити права працівників поліції. Колись на нараді начальник міліції міг сказати: «Тобі догана!», і все. Зараз ніяке дисциплінарне стягнення не застосовується, поки не проведуть службове розслідування.

Я не можу, просто сидячи в кріслі керівника, взяти й сказати, що комусь – догана. Можу призначити службове розслідування і мені принесуть висновок, де буде розписано, чи є в діях або бездіяльності працівника поліції ознаки дисциплінарного проступку, адміністративного або кримінального діяння.

Якщо є дисциплінарне порушення, тоді підписую наказ про покарання, якщо адміністративне чи кримінальне – матеріали скеровуються до органу, який має право притягувати поліцейського до відповідальності.

– Наскільки це має бути резонансний випадок, щоб почалось таке службове розслідування?

– Службові розслідування у нас відбуваються щодня. На щастя, не всі закінчуються висновком про кримінальне чи адміністративне правопорушення. Найчастіше це дисциплінарні стягнення, і то – не в кожному випадку.

Але це нормальний робочий процес. Виявили порушення, а поліцейський вважає, що він правий – ми маємо надати йому право пояснити ситуацію.

– Пригадалася історія із поліцейським з Локач, який вигадував історії про п’яних хуліганів: сам фіксував, сам успішно «розслідував». Для чого він це робив?

– Був такий ганебний випадок, коли один із поліцейських вирішив «покращити» результати своєї роботи шляхом складання вигаданих адміністративних матеріалів. Поліцейські з іншої служби це виявили, скерували матеріали до ДБР, розслідували справу і направили до суду. Суд визнав його винним. Ведемо роботу, щоб більше таких випадків не було. В тому числі – приводимо в приклад цей випадок, коли порушника притягнули до відповідальності.

– Колись це справді називали однією з найбільших проблем міліції: коли головна мета була – не об’єктивне розслідування, а якнайшвидше розслідувати справу, і методи, якими це робили, були часто жахливими. Маю на увазі, ці страшні історії про допити в підвалах, залякування, підкинуті докази й т.д. Чи поборола сучасна поліція ту жахливу проблему міліції?

– Звичайно, система змінилася. Наприклад, один із напрямків реформування поліції – системи відеомоніторингу Custody records, які тепер є у всіх відділках поліції. У всіх приміщеннях, де відбувається контакт з людьми – приймання громадян, допити, утримання затриманих і т.д. – є відеоспостереження. Спілкування в інших приміщеннях, без камер, заборонено. У будь-який момент можна перевірити, що насправді відбувалося.

Це потрібно і для того, щоб не було зловживань щодо людей, але також – щоб захистити поліцейських від надуманих звинувачень.

Був у нас випадок в Луцьку, коли звернулася мама, що нібито поліцейські при допиті побили її неповнолітнього сина. Переглянули відео, а там видно, як патрульні доставили цього хлопчину, як він себе поводив – ноги на стіл, чути, як грубив у розмові. А в якийсь момент встав і почав сам битися головою об скляні двері. Він, мабуть, забув, що камери все фіксують. Хоча ми цього і не приховуємо, є попередження, що ведеться фільмування.

– Відсоток розкритих справ впливає на кар’єру поліцейського? На його заробітну плату?

– На заробітну плату – ні. Хіба, якщо службове розслідування покаже якесь порушення, то може бути позбавлення премії як один із видів покарання.

А на кар’єру впливає не кількість розкритих справ, а сукупність факторів. Якщо працівник так собі працює, його моральні й ділові якості не відповідають вимогам – він не росте по кар’єрі.

Один із важливих показників, наприклад – час і якість реагування на події. У поліції все починається із того, що хтось набрав «102», і тут важливо розуміти, як той чи інший підрозділ відреагував. Кожен етап розслідування впливає на те, чи буде поліцейський просуватись по службі, а не лише кінцевий результат.

– Участь в резонансних справах і їхнє вдале розслідування впливають на кар’єру? От, наприклад, була справа «луцького терориста» – чи всіх, хто брав участь, підвищили…

– За терориста нікого не підвищили, нового звання ніхто не отримав. За один випадок не підвищують. Повинна бути хороша системна робота.

 

Про розслідування роками, суди та вироки

– Нещодавно я переживала власний досвід участі в кримінальній справі як потерпіла. Мова йде про звинувачення експосадовця Підгайцівської сільради Георгія Штефанеси у нападі на мене як на журналістку, а також привласнення бюджетних коштів.

Для мене це у тому числі стало важливим професійним досвідом, для кращого розуміння роботи поліції, прокуратури та судів. І є одна важлива проблема, яку не розуміють люди, поки самі не переживуть цей досвід. Чому все відбувається так довго, роками?

– А мені цікаво почути вашу думку, який висновок ви про це зробили?

– Так відбувається, бо треба зібрати багато доказів. І те, що простій людині здається доказом – мовою закону, це не доказ.

– Так. Не все, що для людини є очевидним, із юридичної точки зору є доказом. Є кримінальний процес, і він передбачає збирання та документування доказів. Якщо ця процедура порушена, не дотриманий процес, все це в суді може бути визнано незаконним, і такі докази не будуть мати жодного значення для суду. Тому важливо все робити ретельно, а це займає час.

Ще багато часу йде на те, щоб отримати доступ до якихось документів чи інформації. Десь достатньо просто запиту, а в інших випадках – потрібна постанова суду. І слідчий повинен написати клопотання, направити його до суду, перед цим погодивши із процесуальним прокурором. Знову ж таки, прокурор може бути незгодним, що така інформація потрібна. І слідчий перероблює клопотання, або по-іншому викладає свої доводи. Прокурор погодився – ідуть в суд. А суддя не розглядає це одразу. В суді немає такого, що сидить суддя і чекає поліцейського з прокурором, у нього своїх справ багато. Призначили розгляд клопотання на таку-то дату. Тому це все затягується, і не все залежить тільки від поліції.

До речі, не треба забувати, що обвинувачені теж часто зацікавлені, щоб справа розслідувалася довго, тому і вони затягують з певними діями, які залежать від них.

– Якщо говорити про вдосконалення системи, чи бачите ви якісь речі, які можна було б спростити?

– Наприклад, отримання інформації від операторів мобільного зв’язку. Вони могли б давати відомості без ухвали суду. Були часи, коли я як керівник підписував запит на підрозділ і поліція мала таку інформацію. І коли відбувався якийсь «гарячий» злочин, ми за добу могли обробити сотні з’єднань телефонів. А зараз так не можна, потрібна ухвала суду, і це затягує процес.

Люди часто скаржаться: чого оперативно не знайшли вкрадений телефон? А дотримуючись процедури, оперативно не виходить.

У моїй практиці був випадок – вбивство двох осіб, батька і сина. Не на Волині, в іншій області. Звернули увагу, що в них – чисті телефони, витерті всі дзвінки. Значить, хтось мав причину їх витерти. Але для того, щоб відпрацювати цю версію, довелося чекати ухвалу суду два тижні. Ми розкрили злочин. А якби мали доступ до дзвінків відразу, розкрили б набагато швидше.

 

Про поліцейських офіцерів громади, фейсбук і політику

– Ще одна реформа поліції – поява офіцерів громади. Це як ніби колишні дільничні, можна так порівнювати?

– Поліцейський офіцер громади – це вже трохи більше, ніж дільничний поліцейський. Це – офіцер, відібраний на конкурсній основі із чинних поліцейських, які вже послужили та мають досвід. В конкурсній комісії присутній також представник громади, він бачить претендентів, обирає із кількох. Потім він підзвітний тій самій громаді.

Поліцейський офіцер громади має більше повноважень. Він вже має право складати протоколи про правопорушення, має робоче місце в громаді, постійно там, і люди знають, до кого звертатися. Це озброєний поліцейський, мобільний, на службовому авто, який максимально інтегрований із громадою.

На жаль, поки не всюди на Волині є поліцейські офіцери громад. Але ми над цим працюємо.

– Досить емоційно сказали оце «на жаль», поясніть?

– Для громад, які першими погодились на цей проєкт, Національна поліція закуповувала автомобілі. Зараз вже стоїть питання, щоб громади самі купували автомобілі й ремонтували приміщення. Ми навчаємо, забезпечуємо зброєю, екіпіруванням, платимо зарплату, але решта – за громадою. Якщо в громаді має бути декілька офіцерів, то поліція надає співфінансування.

Хочу наголосити, що цей проєкт – не для поліції. Коли виділяють кошти на ремонт приміщення чи автомобіль – це не інвестиція в поліцію, це інвестиція в безпеку громади. Треба все-таки змінювати філософію і розуміння цього.

– У Луцьку теж плануються поліцейські офіцери громади?

– Ведемо переговори із владою. Обласний центр, велике місто, тут дуже потрібні поліцейські офіцери громади. Міська влада матиме змогу відібрати кандидатів і надалі залучати їх для розв'язання тих проблем, в яких бачать потребу. У поліцейського все-таки більше повноважень, ніж у працівника муніципальної варти, і разом вони зможуть більш ефективно наводити лад у місті.

У нас зараз є в Луцьку близько 20 дільничних. Якщо їх усіх зробити поліцейськими офіцерами громади, посадити на службові автомобілі – це велике підкріплення для нарядів на вулицях міста і суттєвий вклад у зміцнення безпекового середовища загалом.

– Пригадала історію, коли вам хотіли створити фейкову сторінку у фейсбуці. Чи розібралися, хто це зробив і для чого?

– Не з’ясували достеменно, для чого це було. Штаб-квартира фейсбуку не в Україні, тому це важко зробити. За допомогою сторінки не встигли здійснити ніяких злочинів чи провокацій, тому і не було підстав добиратися до штаб-квартири, щоб отримати таку інформацію.

Один із найпростіших способів був заблокувати ту фейкову сторінку, поскаржитися, що я і зробив. І тоді створив свою справжню сторінку.

– І тепер, мабуть, люди масово пишуть вам у фейсбук зі скаргами на роботу поліції чи проханнями розслідувати якусь справу?

– Пишуть. Не так, щоб аж геть масово, але пишуть. Самого додатку «Месенджер» я окремо не встановлював, але коли є можливість – читаю. Коментарі теж різні лишають, реагую.

– На Волині є така історія, що і нинішній керівник ОВА, і деякі попередні, були вихідцями із правоохоронних органів. Як вважаєте, чи означає це, що в людини з досвідом роботи в поліції є необхідні навички для того, щоб потім керувати областю?

– Так, є. Начальник поліції – це ж не просто поліцейський. А робота поліції – це не тільки розкриття злочинів. Це фасад, який всі бачать, а за фасадом – велике господарство, яким треба управляти.

Приміщення, ремонти, комуналка… Збільшуються тарифи, треба подумати, де закупити, щоб дешевше і вміститись в заплановану суму.

Є працівники, яким треба створити належні умови. Є службові тварини, які мають бути нагодовані, доглянуті, видресирувані. Є автомобільне господарство, і всі автомобілі мають бути заправлені та відремонтовані.

Все управління – через процедури державних закупівель. Кінець року – треба використати всі кошти, щоб не було залишків. Початок року – нема коштів, важко провести закупівлі, треба наперед це продумати й заготувати, наприклад, резерв палива. Працюють бухгалтери, двірники, слюсарі – є багато служб, які забезпечують діяльність поліції. Поліцейський же не може сам впоратись, щоб і розслідувати, і підмести двір, і зробити ремонт. І така велика система господарств – по всій області, керувати всім цим не так просто, як може здаватися збоку.

Текст: Людмила Яворська

Фото: Роман Домбровський