«Під Авдіївкою зрозуміли, що таке КАБи, що таке відступ», - захисник з Волині розповів про найважчу ділянку фронту

Про це розповідають на сторінці видання Тижневик ВО «Свобода». 

Нещодавно Максимові, на жаль, довелося пройти через непросте випробування – важке поранення. Нам вдалося зв’язатися зі захисником та поставити кілька запитань.

- Максиме, коли крайній раз ми з Вами спілкувалися, навесні минулого року, Ви були під Бахмутом. Де відтоді пролягли Ваші воєнні стежки?

- Від того часу ми були на Лиманському, на напрямку Часового Яру, Авдіївському (Очеретине). Часом здається, що ледь не весь Донбас перекопали та «виправляли» ландшафтним дизайном.

- І де було найважче?

- Та всюди було нелегко. Але особливо хочу вирізнити Авдіївський напрямок. Саме там довелося відчути, що таке КАБи, що таке відступ, на жаль... То був такий час, що ми постійно відступали.

- Розкажіть про поранення. Де і як це сталося?

- Поранення я отримав власне на Авдіївському напрямку (Очеретине). Осколком пробило стегнову вену. Врятували друзі з сусідньої гармати, котрі вчасно прибули, і воля Всевишнього. На жаль, тоді у нас був один загиблий. Чудовий чоловік і побратим. Щодо мене, то найгірше минулося завдяки оперативним діям побратимів на місці удару та хірургів на стабілізаційних пунктах та в Дніпрі. А як то було, то і не хочеться згадувати. Надто боляче.

- Чи вже відновилися відтоді?

- Насправді з часу поранення минуло не так багато часу – поранення я отримав 20 червня. Потім було шість операцій, реабілітація. Поки кульгаю, маю проблеми, але сподіваюся, що з часом ставатиме все краще…

- Яке було ставлення до Вас у шпиталі? Чи приходили побратими?

- Ставлення у шпиталі було на найвищому рівні. І, звісно, друзі - націоналісти були поряд. Це і «Права молодь» з Тернополя (хоча я лежав в Дніпрі), і дружина мого загиблого першого командира Норда Ольга Коновал, і численні свободівці, зокрема Максим Дорофеєв, сокільці Філ, Шульц, Східний, Ластівка (Ярина Геращенко). На прохання Макса Дорофеєва часто приходив волонтер Альберт Дробот, пригощав мене смачною домашньою кухнею…

- Які найголовніші уроки винесете з війни?

- Їх кілька. Це розуміння того, що моск@ль не зупиниться і не матиме спокою, поки є ми, українці. Що маємо врешті стати нацією і національною державою, а не народом без свідомості. Те, що життя надто коротке, щоб бути гівнюк@м (все ж краще бути добрим). І що немає часу на когось ображатися.

- Ви були на похороні Ірини Фаріон у Львові. Маєте власні думки щодо того, що сталося?

- Ірина Фаріон - це був справжній замок української мови, Січ українського духу. Її вбивство – демонстрація того, що усі, хто стоїть на сторожі цінностей нації і держави, перебувають в небезпеці. Куля кілера зробила те саме, що свого часу вбивці зробили з Ольгою Бесараб та Оленою Телігою. Ірина Фаріон - в одному ряду з видатними Героями, які не померли природною смертю. Хто її вбив? Всі дороги йдуть до Кремля. Чи це фанат «рускава міра», чи «ображений» студент. Але боюся, що вбивцю не знайдуть.

- Яким шляхом, на Вашу думку, у цій важкій війні ми прийдемо до Перемоги?

- Наш шлях до Перемоги лише один. Пробудження національної свідомості та нові технології. На жаль, нація наразі досить легко піддається на ворожі інформаційні атаки. Навіть середовище націоналістів доволі вразливе. Тому Перемога можлива тільки тоді, коли Україна переможе у головах людей.

Ще нам потрібні сучасні технології. Роботи, дрони, авіація 4-5 поколінь, ракети великої дальності ураження, а до того всього - навчений солдат, гідні офіцери та командири…

Читайте також: 

• Від строковика до кінолога: історія 21-річного прикордонника з Волині
• Прикордонник Волинського загону підбив танк і взяв у полон окупантів: історія воїна на псевдо «Босий»