Рідний брат настоятеля храму ПЦУ у Луцькому районі - священник московського патріархату

Рідний брат настоятеля храму ПЦУ у Луцькому районі - священник московського патріархату

Протоієрей Іван Левковець є настоятелем церкви у селі Воротнів Луцького районного благочиння, якій уже майже чверть тисячоліття.

Історію священника розповіли на сторінці Волинської єпархії Православної Церкви України у фейсбуці.

До рідної школи в містечку Острожець на Рівенщині свого часу надійшов тривожний документ із району щодо «неправильного виховання» учнів.

Двоє братів, Іван та Василь Левковці, по завершенні навчання пішли стежкою служіння Богу. В час атеїзму це було кричущим винятком із правил комуністичного виховання молоді.

Далеко від легкого шляху до вівтаря складалися долі братів. Аби вирватися із села з видачею паспорта (колгоспники тоді паспортів не мали), Івану довелося завербуватися на всесоюзне будівництво Байкало-Амурської магістралі та врешті-решт заволодіти «серпасто-молоткастим» документом. Щоправда, з умовою продовжувати трудовий шлях не в своїй області.

Трохи пошоферуваву Луцьку, відслужив військову повинність і вступив до Одеської духовної семінарії. Після того, з документом про освіту, розпочав тернистий шлях служіння Божим істинам. Першим призначенням був храм у селі Городище-2 Луцького району. Молодий священник на той час мусив забезпечувати життєдіяльність дванадцяти церков у цьому й Горохівському районах. І якщо прихожан на Літургії було не так багато (влада контролювала активний процес атеїзму), то релігійні обряди проходили згідно з традиціями православного люду.

– Бувало, інколи по три-чотири похорони на день у різних селах. Треба було встигати, забезпечувати християнські звичаї, незважаючи на супротив влади, – ділиться спогадами отець Іван. – Добре, що в мене був власний мотоцикл. Старався прибути без запізнень.

Народження немовлят, похорони, вінчання – це те, чим жили люди православної віри і чому віддавали належне. Процес явно не контролювався владою і діяв за принципом «відокремлення церкви від держави» і «права на вільне віросповідання».

– Не раз викликали «на килимок» відповідальні районні та обласні чиновники і строго забороняли бути присутнім на сільських кладовищах у поминальні дні, – згадує панотець, – але це була потреба сільських мешканців і моя тверда позиція.

Зарплата священника того часу (та й нині також) була символічною. Годуватися «од вівтаря» залишалося тільки мріяти. Отож господарство у рідному Острожці й досі є основним джерелом доходу. Спадковий хлібороб, син професійного механізатора Павла Левковця Іван і досі вправно керує трактором, комбайном, засіває лани збіжжям. Так само сіє в серцях людей зерна Божої мудрості. Парафіяни знаходять у його служінні розраду і добрі поради.

Щоправда, знайшлися і тут «активісти» щодо побудови ще однієї церкви – яка сповідує «московську правду». Історичний храм Різдва Пресвятої Богородиці, який був свого часу об’єктом при зйомці художнього фільму «Сліпий музикант», який витримав атеїстичну навалу совєтів і ніколи не зачиняв двері для людей,тепер змушений (далеко не в рівній пропорції) ділити число вірних із новозбудованою церквою прихильників москви.

– У Воротневі й так небагато людей, нема молоді, школа під загрозою закриття, у господарствах селян лишилося тільки три корови, – зітхає настоятель. – Одного разу довелося навіть відкласти на день обряд похорону, бо не було кому викопати яму на могилках.

Болісно священник сприймає поділ православних людей. Свого ж часу село дружно вирішило перейти в КП, а згодом і в ПЦУ... Що казати, коли і старший брат Василь, який був колись для Івана прикладом і взірцем для наслідування, до цього часу є палким прихильником московського кирила… Із трьох синів отця Івана один теж іде батьківською стежиною – закінчив навчання в духовній академії. Троє його вихованців-прислужників у сільському храмі вирішили пов’язати життя з духовністю.

– Я постійно відчуваю настрій своїх прихожан, знаю, чим вони живуть, що їх хвилює. Передчуття світлих релігійних свят останнім часом позначено печальним присмаком воєнного лихоліття, – міркує отець Іван, – але життя земне ніколи не було легкою прогулянкою до Царства Небесного.Любов до людей, до рідної землі, до фермерського господарювання тримає панотця на належному рівні, незважаючи на вік. 

Читайте також:

Можливо зацікавить

На Волині сталася пожежа у котельні: вогонь охопив покрівлю та перекриття

На Волині сталася пожежа у котельні: вогонь охопив покрівлю та перекриття

Понад рік рідні чекали на диво: на Волині поховали Героя Олександра Демчука

Понад рік рідні чекали на диво: на Волині поховали Героя Олександра Демчука

Декілька місяців вважався зниклим безвісти: на Волині проведуть в останню дорогу Героя Олександра Мартиша

Декілька місяців вважався зниклим безвісти: на Волині проведуть в останню дорогу Героя Олександра Мартиша

Скандал у селі на Волині: суд скасував перехід до ПЦУ, селяни заявили про можливу підробку документів 

Скандал у селі на Волині: суд скасував перехід до ПЦУ, селяни заявили про можливу підробку документів 

На Покровському напрямку загинув Герой з Волині Олександр Мартиш

На Покровському напрямку загинув Герой з Волині Олександр Мартиш

Заповів поховати на Львівщині: попрощалися із настоятелем храму ПЦУ на Волині, священником Михайлом Гадієм
фото

Заповів поховати на Львівщині: попрощалися із настоятелем храму ПЦУ на Волині, священником Михайлом Гадієм

Чому Різдвяний піст називають Филипівкою: історія традиції, яку зберігають на Волині

Чому Різдвяний піст називають Филипівкою: історія традиції, яку зберігають на Волині

На Волині попрощаються із захисником Василем Бриком, який понад рік вважався зниклим безвісти

На Волині попрощаються із захисником Василем Бриком, який понад рік вважався зниклим безвісти

Відійшов у вічність настоятель храму ПЦУ на Волині, священник Михайло Гадій

Відійшов у вічність настоятель храму ПЦУ на Волині, священник Михайло Гадій