Домашнє насильство у Луцьку: як діє поліція та куди звертатися по допомогу

Як змінилися закони, які механізми реально працюють і що може зробити кожен із нас, щоб допомогти — про це говорили в інтерв’ю для ВСН  з начальницею сектору протидії домашньому насильству відділу превенції Луцького районного управління поліції, майором поліції Тетяною Колесніковою.

- Чи збільшилась кількість викликів, пов'язаних із домашнім насильством, після початку повномасштабного вторгнення?

- Якщо порівнювати зі статистикою за 2021 рік, то в Луцьку кількість повідомлень про домашнє насильство навіть зменшилася. На початку повномасштабного вторгнення таких звернень стало менше, але це не означає, що випадків насильства поменшало. Ми розуміємо, що люди в той період мали інші пріоритети: хтось виїжджав, хтось більше переймався безпекою. Проте насильство не зникло. Повідомлення все ж надходили, але рідше.

Згодом ситуація почала змінюватися, і звернення почали знову надходити. Люди поступово усвідомили, що можна звертатися до поліції. До того ж, на початку вторгнення правоохоронці зосереджувалися на питаннях громадської безпеки, що також могло впливати на кількість звернень. На мою думку, саме через це багато хто просто не повідомляв про насильство в родині.

- Що, на вашу думку, стало основними причинами зростання випадків домашнього насильства під час війни?

У Луцьку ми справді спостерігаємо зростання кількості випадків домашнього насильства. Війна змінила не лише їхню кількість, а й характер таких ситуацій та реакцію на них. Наприклад, кривдником може бути військовослужбовець, що створює додаткові ризики, зокрема через його психоемоційний стан.

До того ж, військовий може мати при собі зброю або інші заборонені предмети, що становить небезпеку для правоохоронців. Ще один важливий аспект – зміна сприйняття поліції тими, хто повертається з фронту. Люди, які пережили бойові дії, можуть оцінювати цивільні ситуації крізь призму військових реалій, що впливає на їхню реакцію на поліцію та інші інституції. Вони можуть недооцінювати серйозність певних подій, адже у порівнянні з війною будь-який конфлікт здається незначним.

- Чи впливає нестабільність, стрес або економічні труднощі на зростання конфліктів у сім'ях?

- Безумовно, економічна нестабільність може спричиняти конфлікти. Однак важливо розрізняти конфлікт і правопорушення. Конфлікт – це природний спосіб врегулювання суперечностей, який не обов’язково переростає у насильство. Він передбачає рівність сторін і пошук спільного рішення.

Домашнє насильство – це вже ситуація, де одна сторона має перевагу над іншою та порушує її права. Тому, хоча фінансові труднощі можуть бути тригером для конфліктів, вони не є визначальним чинником у випадках насильства.

- Чи є зв'язок між набутим досвідом війни та агресією в сім'ях?

- Серед військових, які повертаються з фронту, іноді спостерігається підвищена агресивність. Однак варто розуміти, що деякі люди вчиняли насильство ще до війни, а бойовий досвід лише загострив їхні риси характеру.

Головне питання – як саме військовий адаптується до мирного життя. Його реінтеграція – це виклик не лише для нього самого, а й для його сім’ї. Утім, участь у війні не є виправданням жорстокої поведінки в родині.

- Як правоохоронні органи працюють у випадках домашнього насильства під час війни?

- Протидія домашньому насильству залишається одним із пріоритетних напрямів роботи Національної поліції. У Луцьку діє спеціалізований сектор протидії домашньому насильству — це окремий підрозділ, який безпосередньо реагує на такі випадки.

Цей сектор забезпечений службовим автомобілем та планшетними пристроями. Виклики на лінію 102, що стосуються домашнього насильства, автоматично надходять на планшети поліцейських, які оперативно виїжджають на місце події.

Основне завдання поліцейських — негайно припинити правопорушення. Вони надають постраждалій особі інформацію про її права, можливості звернення по допомогу та, за потреби, застосовують тимчасові обмежувальні заходи щодо кривдника.

Одним із таких заходів є терміновий заборонний припис, який може бути винесений поліцейським терміном до 10 діб. Він містить три основні обмеження:

1. Зобов’язання кривдника залишити місце проживання або перебування постраждалої особи.
2. Заборону перебування в безпосередній близькості до постраждалої.
3. Заборону контактувати з постраждалою особою будь-яким способом.

Якщо ситуація становить особливу небезпеку, поліцейські проводять оцінку ризиків, що складається з 27 питань. За її результатами вони приймають рішення про застосування термінового заборонного припису. Важливо, що поліція може виселити кривдника навіть тоді, коли він є власником житла. Головне завдання — забезпечити безпеку постраждалої.

Ще одним механізмом захисту є обмежувальний припис, який виносить суд на термін до 6 місяців. Він може містити такі ж обмеження, що й терміновий заборонний припис, але на триваліший період.

Якщо поліцейські виявляють, що кривдник має дозвіл на зброю, вони інформують відповідні органи для розгляду питання про анулювання цього дозволу. Також, якщо постраждала потребує тимчасового прихистку, поліція може допомогти їй потрапити до кризової кімнати або спеціального притулку.

- Чи достатньо ресурсів, щоб допомагати постраждалим?

- У Луцьку поліція не лише реагує на повідомлення про домашнє насильство, а й тісно співпрацює з соціальними службами. Якщо в ситуації задіяні діти, інформація передається до Служби у справах дітей, яка оцінює потреби дитини й залучає необхідні ресурси для її захисту.

Постраждалим також доступні мобільні бригади соціально-психологічної допомоги. У місті функціонує кризова кімната — безпечне місце, де постраждала може перебувати до 20 днів. Якщо вона боїться кривдника, поліція може супроводити її до притулку.

Також із листопада минулого року в Луцьку працює денний центр для постраждалих від домашнього насильства, де людина може отримати консультації, психологічну допомогу та соціальну підтримку.

Якщо після перебування в кризовій кімнаті ситуація не вирішується, постраждала може проживати до пів року у Волинському обласному центрі соціально-психологічної адаптації.

Одна з основних причин, чому люди залишаються у токсичних стосунках, — фінансова залежність від кривдника. Тому в Луцьку діють програми для економічної незалежності жінок. У навчальному хабі можна безкоштовно пройти курси з водіння, перукарської справи, кондитерського мистецтва та інших професій, що допомагає постраждалим здобути фінансову незалежність і розірвати коло насильства.

- Чи змінилися закони або процедури через воєнний стан?

- Вони змінилися не стільки через війну, скільки завдяки ратифікації Стамбульської конвенції у 2024 році. Внаслідок цього були внесені зміни до Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Основні нововведення:

• Дитина-свідок насильства автоматично визнається потерпілою та отримує соціальну допомогу.
• Домашнє насильство та насильство за ознакою статі розділені на окремі статті, що чіткіше визначає відповідальність.
• Запроваджено адміністративну відповідальність за сексуальне домагання.
• Збільшено штрафи: мінімальний штраф тепер 340 грн, максимальний — 810 грн, а адміністративний арешт може тривати до 15 діб.
• Суд може зобов’язати кривдника проходити спеціальну програму корекції поведінки.
• Термін затримання кривдника збільшено з 3 до 12 годин.

- Як зменшити агресію кривдників у воєнний час?

- Це більше питання до психологів та соціальних працівників. Але поліція теж має певні механізми впливу. Якщо особа вчинила домашнє насильство, вона ставиться на облік у поліції як кривдник. Стандартний термін перебування на обліку — один рік. У цей період поліцейські здійснюють контроль, проводять профілактичні бесіди та слідкують за поведінкою кривдника.

Якщо насильство повторюється, термін перебування на обліку автоматично подовжується ще на рік.

- Що потрібно змінити для ефективнішої боротьби з домашнім насильством?

- Українське законодавство в цій сфері доволі добре опрацьоване, і головне зараз — ефективне його застосування. Один із ключових напрямів — просвітницька робота. Люди повинні усвідомлювати свої права та знати, що насильство — це не норма.

Важливо також змінювати підхід суспільства. Багато хто стає свідком насильства, але воліє не втручатися. Однак мовчання лише сприяє безкарності.

- Як суспільство може допомогти постраждалим?

- Головне — не залишатися байдужими. Якщо ви стали свідком насильства, не ігноруйте проблему. Повідомляйте про такі випадки в поліцію, інформуйте постраждалих про можливі шляхи допомоги.

Чим більше людей говоритиме про проблему і не толеруватиме насильство, тим швидше ми зможемо змінити ситуацію.

Автор: Кирил Сапожник