Історія музею на честь академіка Миколи Корзонюка

Справжня окраса Поромівської громади на Волині – музей, присвячений академіку Миколі Корзонюку, що в ліцеї села Бужанка. У давнину він був директором цього навчального закладу й облаштував тут кімнату старожитностей. Нині в музеї зберігаються і особисті речі академіка, і старовинні рушники.

Про йдеться в сюжеті ТРК «Аверс», передають Волинські новини.

Миколу Корзонюка ще за життя називали сільським академіком. Волинянин активно досліджував Прибузький край, був лауреатом обласної літературно-мистецької премії імені Агатангела Кримського. У бужанківській школі Микола Корзонюк учителював. Потім був її директором і започаткував тут кімнату старожитностей

«Він вчив не одне покоління, тому вдячні учні зробили таку кімнату, де все приурочене Миколі Матвійовичу Корзонюку. Музей офіційно працює з 2010 року, має статус музею, а з 2002-го тут просто була кімната. Є учні, які проводять екскурсії, є постійні виставки, тобто музей живе», – прокоментувала директорка Бужанківського ліцею імені Миколи Корзонюка Світлана Василюк.

Ще змалечку Микола Корзонюк захоплювався розкопками, а також досліджував волинський край. Своїми інтересами запалював і учнів.

«Він створив гурток хлопчиків. Вони з тими хлопцями ходили на урочище Журитин на так звані археологічні розкопки. Там було знайдено дуже багато цікавого. Одна із знахідок – золота монета», – додала директорка Світлана Василюк.

Чимало археологічних знахідок Миколи Корзонюка та його учнів до музею передав онук краєзнавця. Академік створив і рукописну книгу «Слідами минувшини Волині». Збирав Микола Корзонюк і народний фольклор.

«Він ходив від села до села з магнітофоном до старожилів. Його сусідка казала: прийдіть і запишіть, поки ми живемо, тому що ми помремо і всі ті пісні просто забудуть», – сказала Світлана Василюк.

І друкарська машинка, і магнітофон, які допомагали сільському академіку в його дослідженнях, – нині в музеї. Микола Корзонюк закликав записувати народний фольклор і своїх учнів. Слова і ноти пісень академік зберіг у книзі, яка нині міститься в музеї. Досліджував учений теж діалекти, уклав словник західноволинських говірок. Саме за нього отримав премію імені Агатангела Кримського.

Родзинка музею – експозиція «Вишивка – код нації». Саме Микола Матвійович започаткував збір старовинних рушників і одягу, а його послідовники й нині поповнюють колекцію. Люди діляться справжніми скарбами.

«Жоден рушник, а в нас їх є 73, не повторюється. Є дуже цікаві, дуже рідкісні екземпляри. Наприклад, є рушник, вишитий в 1933 році; його ховали, тому що на ньому вишиті тризуб і слова про Україну. Є рушник, вишитий на весілля в 1932 році. Найстаріший рушник – із 1906 року. Його вишивала жителька села Бортнів. Є чоловіча сорочка, яку вишивали на початку 1900 року як подарунок. Хочеться, щоб ці сорочки, рушники люди бачили», – наголосила директорка ліцею Світлана Василюк.

Зберігаються в музеї і старовинні жіночі речі: не тільки сорочки, а й камізельки та спідниці. Працівниці ліцею та будинку культури до свят організовують покази мод у старовинних вбраннях.