"За 8 років ми зібрали в собі багато злості. І її виплеск не дав ворогу здійснити план", - психологиня Любава Казмірчук

"За 8 років ми зібрали в собі багато злості. І її виплеск не дав ворогу здійснити план", - психологиня Любава Казмірчук

Від 24 лютого українці перебувають в постійному стресі. Тисячі людей пережили холодні підвали без їжі та світла, рятуючись від обстрілів. Тисячі людей втратили дім і все, що набули за життя. Звірства Бучі, Бородянки, Ірпеня шокували весь світ, а тисячі українців бачили це на власні очі. І навіть в тиловому Луцьку – немало тих, хто перелякано здригається від найменшого гучного звуку.

Що зараз відбувається із нашою психікою? Як її врятувати? Чому сьогоднішні події здатні змінити генотип нашої нації?

А ще – про те, як правильно зараз читати новини і дивитися відео зі свідченнями звірств окупантів. Чому куріння в цей час – не настільки шкідливе, як може здатися. Як на нас впливає поява в буденній лексиці великої кількості матюків. Про все це та велику кількість корисних практичних порад – у розмові із психологинею Любавою Казмірчук.

- Розкажіть для початку про Центр реабілітації і в яких справах минули ці півтора місяці нової російської агресії?

- На початку ми з колективом Медичного центру реабілітації учасників бойових дій дуже активно організувалися в плані волонтерства у медичній частині. Переважно всі тут мають медичну освіту, тому ми приймали запити і відповідно до них формували і відправляли посилки – і військовим структурам, і лікарням, які в зонах бойових дій.

Інша частина роботи – реабілітація, в цій частині відновили свою роботу. На сьогодні до нас звертаються і ветерани, і не ветерани. Півтора місяці ми чергуємо  тут цілодобово, це наша місія як установи, адже коли довкола є і волонтери, і військові, йде мова про те, щоб постійно був лікар.

Ще до нової хвилі агресії росії ми з колегою Олександром Солобчуком почали проводити лекції із домедичної допомоги та психологічних навичок в умовах стресу. Протягом перших тижнів було дуже багато запитів, ми ці лекції робили двічі на день. Зараз ми теж долучаємось до таких заходів у громадах. 

Так само отримуємо дзвінки із зони бойових дій, працюємо із внутрішньо переміщеними особами.

- Як часто до вас звертаються за допомогою для дітей?

- Я працюю більше з дорослими, із дітками працює окремий фахівець. Звернення щодо дітей є, наші психологи виїжджали в дитсадок, здається, в Крупу, де приймали тимчасово переміщених осіб і там теж були діти.

– Інколи я зустрічаю в соцмережах, коли люди пишуть, що діти панікують, погано сплять через тривожність  тощо. Які поради ти могла б дати цим батькам? Відразу звертатися до психолога?

– Тут дуже багато залежить від контексту: що це за сім’я, вік дітей, які стосунки були раніше, наскільки батьки її слухали і вміли  впоратися з тривогою до війни. Бо, якщо наприклад, дитина була надміру тривожна і до війни, то зараз тривога тільки зростатиме.

Є загальні правила – наприклад, мати тактильність з дитиною, обійми, застосовувати віддзеркалювання – я бачу, що тобі страшно, розумію тебе. Також вартує постійно озвучувати « я поруч», «ми справимось», «я з тобою». Не забуваймо хвалити дітей за те, що вони справляються, що в них щось виходить.  Вислуховуємо, даємо волю емоціям дитини вийти. 

Інструменти також залежать від віку дитини. Бо, наприклад, підлітковий вік – це окрема сфера. Підлітки в пошуку себе, вони мають інші відчуття тіла, статеве дозрівання, намагаються виразити себе через одяг тощо. Підлітку важче показати, що він не справляється. У контексті пошуку відповіді на питання «хто я є», вони вже вважають себе дорослими. Тому вони більш закриті. 

Тут, думаю, важливо не тиснути, не знецінювати і давати вираження емоціям. Ми всі люди і емоції можуть лізти на рідних – діти кричать на дорослих і навпаки. Це все тому, що нам страшно, тривожно, боляче.

– Є статистика, що із 24 лютого збільшилася кількість звернень щодо сімейного насильства. Як парам пережити цей час?

– Парам важливо розуміти, чому так відбувається. Партнер чи партнерка через вияв емоцій часто сигналізують, що їй/йому страшно, що людина не справляється. Тому важливо охолонути від емоцій і порозмовляти. 

Звісно, я не виправдовую сімейне насильство, і чомусь думаю, що якщо в сім’ї зараз це є, то насилля було і до 24 лютого. Тому тут знову говоритиму про звернення до спеціалістів.

Але хочу пояснити, чому сварки і конфлікти зараз справді відбуваються частіше.

Якщо копнемо у наукову психологію, то умовно наш мозок можна поділити на 3 частини – мозок ящірки, мозок собаки та мозок людини.

На рівні мозку ящірки після потрапляння інформації, відбувається визначення: є загроза життю людини чи немає. Якщо інформація свідчить про загрозу – а 24 лютого ми всі це відчули – тоді мозок не буде аналізувати далі, а буде максимально прикладати зусилля для виживання.

Ця система мозку визначає три стратегії реакції на стрес: бий, тікай чи замри. 24 лютого кожен почав із якоїсь реакції, у когось вона триває досі. 

– Що робити з цією купою негативної інформації? Є спосіб, як її правильно «споживати»?

– Коли на своїх лекціях говорю про те, як зберегти себе, то другим номером є правило зменшення подразника. Завжди запитую людей, як вони думають, який зараз подразник на них діє? Вони відповідають, що це інформаційні джерела. Наш мозок працює таким чином, що все, що ми пропускаємо через свої органи чуття, залишається в мозку і впливає на емоційний стан. 

Не буває, що читаєш новини з війни і лишаєшся стабільним. Тому має бути свідоме зменшення подразника. Перед кожним гортанням новин поставте собі питання:  для чого? що я хочу дізнатися про те, що сталося?

Краще обирати 1-2 офіційні джерела, видання з достовірною інформацією із білого списку Інституту масової інформації. Вартує за добу заходити 2-3 рази, але цього мало хто дотримується.

Ці процеси також про постійну потребу мозку контролювати. Він таким чином отримує безпеку. 24 лютого ми перестали контролювати певні процеси, тому мозок ніби повертає нас у цей бік і ніби, коли ти дивишся новини, то умовно «контролюєш» війська під білоруським кордоном. Тобто людина хоче читати новини, щоб відчути себе у безпеці та повернути цей контроль. Я рекомендую дати мозку контроль через контроль свого тіла, свого дихання, свого побуту. 

Я постійно треную навичку усвідомленого дихання. Коли ми тривожимось, то ми забуваємо про те, що треба дихати. Це насправді теж – із мозку тварин, ми діємо так само. Ми не усвідомлюємо, що в період стресу, горювання, очікування когось із війни, наше дихання завмирає. Тобто ми дихаємо, але дихання неглибоке. А через дихання можна повертатися до тут і тепер. Усвідомлене дихання – це про те, щоб залишатися в контакті із собою та із зовнішнім світом.

Наша тривога може зростати, тому кожного разу ми потребуємо більшого обсягу, щоб відчути, що я жива чи живий. І те, що в медіа показують катування українського народу, це навіть допомагає, бо ми кожного разу згадуємо про цей біль і він дає відчувати себе живими.

– Тобто переглядати відео з діями російських терористів - таки варто?

– Ми зараз точно в ситуації, коли не можемо не дивитися ці відео і фото взагалі. Бо тоді це буде, як ніби ми впадаємо в заперечення, ніби нічого не відбувається. А це теж недобре, це втрата зв’язку з реальністю. 

Але й недобре, коли йдеться про постійний перегляд. Ми всі зараз живемо в травмі. Є таке поняття «травма свідка» - коли , наприклад, ми через соцмережі споглядаємо на це все і відчуваємо себе залученими. Наша психіка при тому дуже страждає. 

Важливо не забороняти собі емоцій, які  беруть гору, проговорювати це з кимось, писати про це, але цю травму не вартує кожного разу підсилювати новою порцією фото. Емоції, які накривають, треба вихлюпувати.

Чим більше такого контенту переглядаємо, тим більша безпорадність – злість, сором, ненависть. Злість – нормальна емоція, вона дає нам наснагу на боротьбу з ворогом. Але коли ми маємо багато ненависті, то вона переходить з емоції в стан. Я спостерігаю, що зараз багато людей акумулюють цю ненависть, а це потрохи веде до самознищення. 

– Як людям цю ненависть направити в корисне русло?

– Треба не забувати про психологів. Зараз багато фахівців волонтерять. Щоб впоратися з емоціями, варто дати собі на них дозвіл, не критикувати, що ти нібито поганий, бо зараз відчуваєш ненависть, почав матюкатися чи ще щось. Ті ж матюки допомагають регулювати емоції. 

Регулювати ці емоції ми можемо через слова, через вчинки (як, наприклад, волонтерство), або звернення до психолога, через виконання фізичних навантажень. 

Найпершим правилом, що допоможе себе зберегти – внести в життя максимально рутини, яка була до 24 лютого – наскільки це можливо. Якщо ви займалися бігом –  відновіть його, це допоможе приборкати тривогу. І про дихання, яке ми вже згадували. Це ефективно. І пийте багато води . Вона допомагає «заземлятися».

– Багато людей, особливо військових, починають курити.

– Коли працюю з ветеранами, то спостерігаю за цим процесом збоку, і розумію, що це - знову ж про дихання. Людина, яка палить, робить те, чого я вчу в усвідомленому диханні і вправах. 

Курці роблять вдих та вдвічі-втричі довший видих, ніж коли просто дихають. Така система дозволяє сповільнити дихання і стишити тривогу. Таким чином під час паління ми запускаємо систему дихання.

Але я ні в якому разі не агітую за куріння і сподіваюся, що після війни всі позбудуться цієї шкідливої звички, коли ми повернемося до нормального життя. 

– Ви згадали про матюки. Їх справді стало дуже багато під час побутового спілкування.

– Мені здається, що це теж про нашу злість. В перші дні вона віддзеркалювала стан кожного – це була злість, яка мала кудись виходити. 

Навіть мене особисто захоплювала  ініціатива з поклейкою білбордів з знаменитою фразою захисників острова Зміїний, які послали «рускій ваєний карабль». Підхопивши цю фразу, ми всією нацією дали зрозуміти, що ми не боїмося, що дамо відсіч, опиратимемося, контрнаступатимемо.

Ця фраза – як крапка в кінці речення. Ніби каже: ось наша позиція і далі перемовин ніхто не буде вести.

За півтора місяці війни змінився психоемоційний стан людей. Як людям врівноважити його та залишитися на нормальному рівні? 

– При тій концентрації болю, яка є в країні, ми повинні подбати про свій психологічний стан, щоб по-іншому проживати ці речі сьогодні і через місяць. Ми маємо стежити, щоб біль не поглинув нас остаточно і не дав рукам опуститися. 

Водночас, важливо психологічно прожити горювання. У цих закатованих людях кожен втратив частинку себе і в нас запустилася система горювання: це має переболіти.

Треба опиратися  на свої цінності і з ними йти до перемоги. Насправді, мені здається, що психологічно себе найкраще збережуть ті люди, які мають віру в вищі сили. Бо це дає людині багато ресурсу.

Для психологів є і буде багато роботи. Це робота не одного дня чи місяця. Треба працювати, щоб не створити генотип депресії. Свого часу, після 30-х років ХХ століття, голодомори заклали в мозок нашого народу більшу схильність до депресії. Психологи бачать зв'язок між тим, як з покоління в покоління передається певна програма – наприклад, запасатися їжею в мирний час, що завжди було характерно українцям.

– Обстріли житлових масивів, які почали росіяни, мали й психологічну мету - налякати людей у всіх містах. Але це не спрацювало. Чому?

– Думаю, в основному через те, що ми за 8 років війни з росією винесли в собі багато злості. Протягом цих років ми часом почувалися безсилими і виношували її в собі. Але напад 24 лютого спровокував виплеск цієї емоції, яка в нашому випадку акумулювалася у загальнонаціональне об’єднання. 

Якщо з психологічної точки зору стратегія ворога не спрацювала, то слід ще раз подякувати нашим захисникам із 2014 року і до сьогодні. Навіть те, що Київ не взяли за кілька днів, як планували – дало енергетичний підйом і шалену віру в країну, в Збройні сили.

– Психологи приймають на себе цю ауру, це на них теж позначається. Як вони з цим справляються?

– Психологи теж люди. Хтось із нас так само був під обстрілами, хтось в окупації, втратив дім, мусив евакуюватися – і кожен так само буде переживати етапи відновлення, як і інші люди.

Професійна спільнота психологів зараз самоорганізовується, на рівні держави і громадянського суспільства вже починають певні ініціативи. Психологи повинні себе зараз берегти, бо для них є і попереду буде дуже багато роботи.

Можливо зацікавить

ЗСУ війна

Воює на найгарячіших напрямках: луцький тренер з біатлону отримав почесну відзнаку Головнокомандувача ЗСУ

Війна в Україні

Зупинилося серце: на Волині попрощаються із молодим Героєм Юрієм Лісниченком

Виїзд за кордон

Заробляв на війні: як покарали волинянина за переправлення ухилянта

Війна в Україні
відео

Трагічний день: на Волинь востаннє повернувся Герой Леонід Лещук

Мобілізація в Україні

Волинянин відмовився від призову, бо брат був мобілізований і загинув: як покарали ухилянта

війна в Україні

Дві донечки ніколи більше не побачать тата: на Волині прощатимуться з Героєм Ігорем Чаком

на щиті

Загинув під час виконання бойового завдання: на Волинь востаннє повернеться Герой Леонід Лещук

Війна в Україні

Трагічна звістка з фронту: загинув Герой з Волині Юрій Касян

Війна в Україні
відео
фото

Трагічно загинув на Луганщині: на Волині прощалися з молодим Героєм Іваном Лахаєм