100-річна волинянка не приймає ліків і мріє дочекатися миру та онука з фронту

100-річний ювілей відзначила жителька села Бірки Любомльської громади Марія Черешньова, яка й у поважному віці сама готує собі їжу та виходить на прогулянки. Волинянка народилася 30 вересня 1926 року у великій родині, пережила важкі часи, працювала дояркою та виховала п’ятьох дітей. Сьогодні її найбільша мрія — дочекатися завершення війни та повернення онука, який захищає Україну на передовій.

Суспільному довгожителька розповіла: мешкає з 77-річною донькою Тамарою, часто згадує молоді роки.

«Жили в тяжкому врем'ї»: дитинство Марії Черешньової

Жінка народилася у селі Згорани у 1926 році у великій родині. Пригадує: аби було що їсти, доводилося працювати змалку.

«Жили в тяжкому врем'ї. Тяжко було. Ми були при Польщі. Як уже не хватає хліба нам, то їдемо, беруть квитка в ліс, щоб там чорниць набрати. Ягоди десь повезти й продати, на щось поміняти», — говорить столітня волинянка.

100-річна волинянка не приймає ліків, сама готує їсти та чекає онука з фронту: історія довгожительки

Марія Черешньова у молодості. Суспільне Луцьк

У 20 років волинянка вийшла заміж за Серафима та переїхала на Одещину, згодом вони повернулися на Волинь. Пів життя Марія Черешньова працювала дояркою.

«У шлюбі мама народила п'ятеро дітей. Шосте народила, але воно померло. Нас чотири сестри. Три не в Україні живуть. Два брати померли, бо був в Чорнобилі один, після того всього», — говорить дочка довгожительки Тамара.

Волинянка Марія Черешньова з чоловіком Серафимом. Суспільне Луцьк

Про життя у 100 років

Чоловік Марії Черешньової помер 25 років тому. Довгожителька вже не дочуває, але ще має силу сама собі зробити їсти та пройтися селом, коли гарна погода.

«А як я почуваюся? Як я можу зараз вже почувати? Вже людина, як гриб. Вона вже падає. Прокидаюся вночі, вже нема сна ніякого. Іногда я встану, засвічу вогонь, тримаюся за палку. Отак і живемо», — розповідає волинянка.

100-річна Марія Черешньова з донькою Тамарою. Суспільне Луцьк

«Вона трошки ходить, ліки не вживає, не хоче. Одна мова в неї, щоб скоріш померти. Вона тільки мені настрій портить, — каже донька Тамара. — Іде ще провірить після мене, чи я так зробила. Ще може сказати: «А в тебе те не так».