Волинянки в’яжуть шкарпетки та пояси для військових

Щодня в дощ, мороз, спеку та в безсонні ночі під безперервним вогнем ворога українські воїни боронять рідну країну. Причому, мало того, що вони платять життям за кожен метр відвойованої землі, вони ще й змушені так тяжко зароблені гроші витрачати на все необхідне для захисту та оборони держави, в той час, як ті, хто мав би дбати про них, думають лише про власні кишені.

Невдовзі минає 12 років, як в Україні розгорілося полум’я страшної війни. Спочатку воно охопило Донбас, а з 24-го лютого 2022 року перекинулося, практично, на всю територію нашої багатостраждальної Батьківщини. Відтоді країна розділилася на два світи.

З одного боку – патріоти, які добровольцями пішли на фронт, волонтери та звичайні прості люди, які, хто, як може, і чим може допомагали й продовжують допомагати армії. З іншого – величезна кагорта можновладців, посадовців усіх рівнів та олігархів на державних посадах, що відправивши свої чада за кордон, розкрадають країну, наживаючись на людській крові та насміхаючись над захисниками, які в окопах платять за їхні вілли та відпочинок на заморських курортах своїм життям.

Та мова не про них. Ця розповідь про наших українських берегинь: матерів, дружин та стареньких бабусь, які кожна на своєму посту, в міру сил і можливостей, роблять усе, щоб наблизити Перемогу. Хтось плете для воїнів сітки й кікімори, хтось збирає кошти для закупівлі автівок, необхідних пристроїв та запчастин, хтось готує харчі та смаколики, а ще хтось, як от група тітки загиблого Героя України Андрія Вовка Лариси Богири, в’яже для наших захисників теплі шкарпетки та пояси.

670 шкарпеток і 152 пояси: як волинянки перетворили хобі на допомогу армії

Коли хлопці мерзнуть на «нулю», улюблене хобі може почекати

Сама пані Лариса перед вторгненням 10 років перебувала на заробітках в Італії, а повернувшись в Україну, зробивши ремонт та облаштувавши квартиру, зайнялася улюбленим зобі - вишиванням картин. Минулого року влаштувала виставку й за частину коштів, виручених за продаж своїх шедеврів, разом із друзями придбала для хлопців дрон.

«Коли почалася велика війна, я спочатку якось мало приділяла уваги в’язанню, більше вишивала. Це заспокоювало й допомагало знімати стрес та негатив. Занурюючись у роботу, старалась проганяти важкі думки. А восени 2022 року ми разом із чоловіком дивились по телевізору передачу, в якій розповідали про незрячу жіночку з Луцька, яка в’язала для воїнів шкарпетки. Ідею подав Володимир, запитавши: «Ти ж теж умієш в’язати?». Звичайно, відповіла я, подумавши, що дійсно прийшла пора відкласти улюблену справу й почати допомагати нашим захисникам. Пішла на ринок, купила вовну й за перший сезон (2022-23 роки) зв’язала 62 пари шкарпеток. Потім до мене доєдналася Оксана Зінчук, яка працює на ринку, залучивши до цього свою 87-річну маму - Ірину Лошатинську. Так у нас утворилася невелика команда. І за 2 роки я зв’язала 99 пар, а Ірина Василівна - 166. Це була дуже працьовита, відповідальна й дуже акуратна жінка, яка, на жаль, уже відійшла у вічність», - пояснює пані Лариса.

Згодом у групу прийшла колишня коліжанка Лариси по Італії - Валентина Малиш, яка принесла вовну й теж почала в'язати. Далі до них приєдналася Ніна Шукатка та Надія Войцеховська, які розпускали речі на нитки. Жінки в’язали шкарпетки й передавали волонтерам, які доставляли їх на передову до хлопців. Тож, за словами пані Лариси, на постійній основі в’язанням нині займаються троє жінок. Майже всі вони пенсійного віку.

«Люблю, щоб було, або досконало, або ніяк»

«Трохи згодом виник попит на пояси. Разом із Валентиною ми стали шукати зразки в мережі. Знайшовши, Валя зв’язала пробну партію – три пояси Подивившись на них, ми зрозуміли, що в’язка резинкою 2х2 не підходить, бо не тримає пояс. Ще раз переглянувши всі схеми, вибрали найдосконалішу і стали в’язати резинку 1х1, підбираючи відповідну довжину без ґудзиків, аби наші пояси не дошкуляли бійцям у русі, щоб вони були м’які, зручні й акуратно зв’язані. Я до цього дуже прискіплива. Можливо, хтось і ображається, але така вже в мене вдача. Люблю, щоб було, або досконало, або ніяк», - посміхається майстриня.

Першого разу пані Валентина, яка стала займатися лише поясами, вив’язала 50 поясів, Лариса – 21. Малими партіями жінки відправили свої вироби у ті підрозділи, де була на них потреба. Потім знову перейшли на шкарпетки. Цього разу Валентина зв’язала 100 пар. А минулого року у групу прийшла Світлана Дворачук, яка теж в'яже пояси, причому, дуже акуратно та якісно.

Та, щоб щось в'язати, потрібні нитки або вовна. Все, що можна було, жінки скупили на ринку та в магазинах, але цього було мало. Тому в хід пішли старі в’язані речі, які збирали, де тільки можна. Їх треба було розпускати, змотувати у клубки і лише потім пускати в роботу. Це забирало дуже багато часу.

«Тож наприкінці 2023 року одна з мої подруг – Дарія Жихор запропонувала розмістити у Фейсбуці оголошення з проханням про допомогу, особисто зайнявшись цим питанням. На оголошення відгукнулись Галина Руднєва, Ірина Набока, чоловік якої загинув, Марія Тоболевич, Алла Луй, Валентина Таскіна та Юрій Голярчук і стали приносити, хто що мав. Я все це переглядала, сортувала і при потребі перемотувала, відкидаючи те, що не годилось. А цього року Світлана долучила до в’язання поясів своїх знайомих дівчат (Людмила Фесюк, Лідія Загорська та Людмила Добровольська), які їздять із нею у Польщу. Вони зв’язали всі разом майже 60 штук. За весь період спільними зусиллями ми зв’язали 670 пар шкарпеток та 152 пояси. Мій особистий вклад - 267 пар шкарпеток», - інформує організатор групи.

Танкісти не надякуються рукодільницям

Перед Різдвом рукодільниці відправили через відомого на Волині волонтера Олександра Мазурка танкістам 14-ї бригади, яка нині воює під Куп’янськом, чергову - святкову партію допомоги: 90 пар шкарпеток та 92 пояси, зв’язані за останні два місяці, а також теплі речі, консервацію, та смаколики від Наталії Дейнеки, Галини Ярмолюк і Надії Войцеховської. А господиньки – Марія й Наталія Галінські та Галина Ярмолюк приготували дуже смачну домашню випічку, яка дуже припала до смаку танкістам, за що вони щиро дякують. Не захотіли залишатися осторонь від дорослих і 6-річний Михайлик Цикра та 13-річний Дмитро Шевченко, привітавши наших мужніх земляків власноруч намальованими листівками.

Зараз жінки готують чергову партію допомоги для воїнів, яка, ймовірно, поїде на перелову в останніх числах лютого. До них також звернувся підприємець Леонід Карпук, який варить для хлопців буржуйки, щоб вони передали 20 пар шкарпеток та 15 поясів для його знайомих армійців. Його прохання виконали.