«А хто, як не я»: волинський майстер дерев’яних мініатюр майже два роки боронить землі України

Сьогодні Роман Леснік – військовослужбовець, водій одного з підрозділів українського війська, – пише газета «Полісся». 

На фронті проявляє як свої мистецькі таланти, так і водійські навички. Набув слави тямучого, професійного солдата, механіка, що знається на техніці настільки добре, немов народився для цього. 

Щось полагодити, довести до ідеалу Романові подобається не менше, ніж творити. Бо ще юнаком перебирав до гвинтика мотоцикли та автомобілі. Якщо траплялася технічна поломка, то ніколи не звертався в автомайстерні, до всього доходив своїм розумом, сам її усував. Перед тим, як став солдатом, Рома працював водієм у державному підприємстві «Камінь-Каширське лісове господарство».

«У Роми є незвичне завзяття досліджувати історію, культуру, давнину. Він любив подовгу спілкуватися з бабусею про її життя, війну, перенесені випробування, цікавився тим, як колись жили люди, як облаштовували власні помешкання, все занотовував у пам’ять. Одразу зробив одну хатинку-мініатюру, в нього це вийшло, затим наступну. І так пішло», – пригадує дружина Аліна.

Направду, має він талант наскільки делікатно, витончено передати деталі, що дивишся на оцей колодязь, лавочку біля хати, покладені під стіною дрова, церкву неподалік, криницю–журавель, дерев’яні сани та віз, а вони тобі здаються не іграшковими, а реальними. Здається, ще трохи, і з комина піде дим, відчиняться двері і вийде хтось із хатини на вулицю, запряже коня в підводу… Якось Роман просто з цікавості зробив фото макету на снігу, то відчуття справжності було ще більшим.

Усі представлені на фото будівлі мають реальні прототипи, або їх вигляд Роман максимально наблизив, уподібнивши тим спорудам, що є на території села Нуйно. Це із захватом відзначають і односельці-нуйнівчани. Комусь дерев’яна хатина під стріхою нагадує батьківську, де вони провели дитинство, інші згадують, що з подібної криниці раніше набирали воду.

«Рома шукає себе в природі, там відчуває затишок. Жартує, що якщо буде змога, то зведе для нашої сім’ї дім на озері в лісі. От чомусь не комфортні йому умови міста. Тому зараз мешкаємо в селі. Боронить країну з перших днів. 6 березня 2022 року мобілізований. Того дня мені сказав, що їде знімати кошти з картки, а сам тим часом не вперше поспішав до військкомату. Кілька разів його не брали», – ділиться Аліна.

Як отримав на руки повістку, зателефонував і попросив зібрати його особисті речі, бо їде на фронт. Тільки вистачило сили запитати його згодом: «Чому ти пішов?» «А хто, як не я!» – відповів натомість. Найтяжче, коли на ті кілька днів вирветься додому, трохи побуде та знову їде воювати. Боляче відпускати чоловіка назад, на війну…

На горищі оселі, у якій нині мешкає родина Лесніків, зберігаються розпочаті Романом нові проєкти. Це повинно бути щось ще вражаюче, рукотворна історія, котра чекає того, аби її повідав нам майстер особисто. Нехай швидше настане перемога, Роман і його побратими повернуться з фронтів у обійми найрідніших.

Олександр ПРИЙМАК