А на кладовищі майорить стяг на могилі Героя: до п’ятнадцяти жителів одного села на Волині взяли до рук зброю і боронять Україну

Про це пише Любешівська газета Нове життя. 

У селі життя вирує

«Так цілий алфавіт скоро назбирається», – жартують місцеві жительки. Але відразу ж серйозно зазначають: у селі є все необхідне для життя: функціонує два магазини, кафе, працює пункт видачі «Нової пошти». По суботах приїжджає пересувне відділення «Укрпошти».

Тут живуть дуже працьовиті люди. Тож не дивно, що ніде немає біля хат лавочок – немає коли байдикувати. Кожен шукає якусь зайнятість. Наприклад, є в Проходах у кого замовити коровай, торт, зефірні смаколики чи навіть суші, де зробити б’юті-процедури.

«Кожна родинонька старається, щоб прибуток був у сім’ї, щоб щось зробити, і то своїми силами. Наприклад, Інна Колядич пече короваї. Юрій Крисько займається лохиною. Дуже багато людей мають по 20-40 соток малини. Такої грибниці, як Світлана Дреняк, ніде не знайти, має уже постійних покупців на свої грибочки. Одним словом, найкращі у нас люди», – каже Аліна Іванісік.

А ще додає, що найбільшою мрією тепер усіх прохідців є мир. Адже до п’ятнадцяти односельців взяли до рук зброю й тепер боронять Україну. На жаль, на місцевому кладовищі майорить і синьо-жовтий стяг на могилі місцевого Героя Миколи Оласюка, котрий віддав за Батьківщину життя.

Що турбує селян

Як і в кожному населеному пункті, є в Проходах і жалі. Наприклад, розташоване село зовсім недалеко від Любешова, а добратися туди не так і просто. Адже лише зранечку їде маршрутка на Луцьк, а пізно ввечері повертається назад. Цю проблему, зокрема, називає Марія Оласюк:

«Раніше ходив автобус. А тепер прохідські діти, котрі навчаються у Великому Курені, підвозяться шкільною маршруткою. Тому в основному добираємося від повороту дороги на Дольськ пішком або ж попуткою, так як чимало людей працює в Любешові і їздить туди своїм транспортом».

Ці слова підтверджує й Інна Колядич, котра теж добирається на роботу в селище. Вона, як водійка, називає і ще одну наболілу проблему – поганий стан дороги.

«Не можемо добитися, хто ж має ремонтувати нам її: чи селищна рада, чи дорожні служби. Дуже часто ми, водії, які маємо автомобілі, складаємося коштами і наймаємо грейдера», – розповідає реалії жителька Прохід.

Озвучує пані Інна і ще одну проблему – відсутність вуличного освітлення. Планували все його провести, але так і залишилося то нереалізованим.

«Хоч би на центральній вулиці горіли ліхтарі. Ато приїжджає маршрутка ввечері, а до домівок темно добиратися», – каже жінка.

Школа – і соціальний, і волонтерський центр

Від початку повномасштабного вторгнення Проходи всі гуртом взялися наближати перемогу, допомагати ЗСУ. І саме місцева початкова школа, котра розташована в одному приміщенні з дитсадком, згуртувала всіх довкола на підтримку українських захисників.

«Ми збиралися всі в найбільшому класі зранечку і до самого вечора плели маскувальні сітки. Найбільше їх у всій громаді виготовили. Також постійно збирали все необхідне солдатам, годували їх. А в центрі всього цього була наша директорка Тетяна Шукалович, котра зрештою вирішила сама піти служити. Тепер ми за неї молимося, часто телефонуємо, аби і на відстані вона відчувала нашу підтримку», – каже Аліна Іванісік.

 

Як свідчення її слів – синьо-жовтий прапор, котрий із автографами цієї військовослужбовиці висить в учительській. Загалом тут працює разом із Тетяною Шукалович шестеро учителів. Точніше, учитель лише один – Юрій Крисько. А решта всі – жінки, навіть кочегарки – також представниці цієї статі. Але, попри це, вони всі дружно і впевнено ведуть освітній корабель бурхливим морем науки, каже нинішня виконувачка обов’язків директора закладу Тетяна Деміх, котру дуже хвалять колеги. Кажуть, що навчальний заклад ожив, Тетяна Анатоліївна має дуже багато ідей, які реалізовує із підтримкою колективу.

«Наша школа – невеличка, навчається всього 25 учнів.  Так як приміщення у нас із садочком спільне, то одне у нас і укриття, де забезпечений тепловий режим, а невдовзі матимемо й інтернет. У садочку виховується до двадцяти діток. Народжуваність у нас, на жаль, невисока. Наприклад, торік на світ з’явилася лише одна дитинка. Але ми віримо, що у нашої школи є майбутнє. Наші дітки матимуть змогу здобувати якісну, доступну освіту в рідному селі. Над цим і працюємо. Ось, наприклад, не так давно замінили вікна та двері», – розповідає про життя навчального закладу Тетяна Деміх.

Називає і дві проблему, про вирішення яких мріє весь колектив школи: аби тут був спортивний майданчик, так як спортзал відсутній, і працював завгосп. Адже наразі всі ремонти, навіть дрібні, –  на плечах учителів та батьків.

«Оргінії» славлять Проходи на всю Україну

Понад 50 років має педагогічного стажу Марія Оласюк. Вона очолювала Прохідську початкову школу не одне десятиліття. Тож теж із радістю і гордістю розповідає про цей навчальний заклад, про те, як будувалося нове приміщення. А ще – про те, яким особливим є саме село Проходи, де ніколи не змовкали щедрівки, колядки, народна пісня.

«Отак ми живемо співаючи. І тоді, коли весело. І тоді, коли сумно. Наприклад, плели сітки –  теж заводили сумну, про наших хлопчиків, котрі боронять Україну», – каже Марія Семенівна.

Об’єднала всіх у колектив «Оргінії» завідувачка місцевого клубу Віра Круковець – людина, залюблена у свою справу, яка горить нею і віддається до останньої краплинки. Саме тому так болить Вірі Василівні той стан, у якому нині перебуває галузь культури.

«Ніби по всій області ця сфера живе, але не в Любешівській громаді. У нас уже три роки по селах вона на простої. Але ж навіть серед цього всього смутку має бути щось, що несе вогник світла. І цим є саме пісня», – каже Віра Василівна.

Називає вона іще одну проблему, дотичну до цієї. У Проходах немає бібліотеки. Ліквідували сільську, і в школі теж немає. А хай би ж, переконана Віра Круковець, діти краще книжку могли почитати, аніж сидіти в телефонах. Тож, аби хоч трохи відволікти дітей від гаджетів, залучають їх знову ж таки до співу. Адже то, за словами Віри Круковець, – душа українського народу.

«Нині кожна пісня набула нового значення. Коли у нас відбувався благодійний концерт, то жіночки, котрі прийшли, слухали наші пісні і плакали. Кажуть: «Не можемо вам і поаплодувати, не можемо повеселитися, самі сльози йдуть. То, напевно, недарма та пісня звучить. Але так хочеться, щоби найшвидше настала перемога, щоби ми знов заспівали веселих пісень, щоб добре пошанували наших солдатів», – висловлює мрію всіх прохідців керівниця «Оргіній».

Віриться, вона невдовзі здійсниться. І знову цей народний колектив чаруватиме всіх своїми неперевершеними виступами, за якими так скучили всі любешівці.

Читайте також: 

• Мама не знає, що обидва сини на війні: рідні брати з Волині служать в одній бригаді
• Мобілізована бабуся: волинянка у 56 років пішла сама на війну. Відео
• «Війна не виграється лише завдяки добровольцям», - військовий з Луцька закликав прийняти закон щодо мобілізації