«Авдіївку ми триматимемо до останнього», – пообіцяв президенту Герой України з Волині Ігор Тимощук

Чоловік знає, за що і за кого він воює, адже вдома на нього чекають мама, брат, дружина, донечка і син, якому ще й рочку немає, – пише Вісник.

Одним із перших став організовувати блокпости

Ігор Тимощук – лучанин, який виріс у районі вокзалу. Тут ходив у дитячий садочок, закінчив школу №15.

«Він з дитинства дуже енергійний, непосидах. Дуже схожий на свого тата Віктора. Той завжди був у центрі уваги, душею компанії. Він у всіх дітей наших друзів тамадою на весіллях був, рушників поназбирував… А нас 20 сімей дружило… Ігор такий самий. Дуже швидко приймає рішення, як на роботі, так і вдома. У нього в руках все горить. Це все Ігор перейняв у тата. Якби він дожив, то сьогодні пишався би сином…» – розповідає про сина мама Євгенія Петрівна.

Ігор Тимощук здобув абсолютно цивільну професію у Луцькому національному технічному університеті на факультеті автомобільної справи. Але вже тоді, на початку 2000-х, вважав, що кожен чоловік має відслужити в армії. 

Після строкової підписав контракт із прикордонним загоном. Віддав службі сім років і повернувся до цивільного життя. Проводив людям інтернет. Завжди мав багато роботи.

Коли 24 лютого ворог порушив кордони нашої країни, Ігор Тимощук був одним із перших, хто став організовувати блокпости на в’їзді до Луцька зі сторони Гаразджі (у цьому селі Тимощуки мають будинок).

«Я був свідком, як він керував будівництвом блінджа. Він так чітко і вміло це робив… І навіть інтернет хлопці мали – Ігор провів», – розповів сусід Тимощуків Олександр Кравчук.

Ще весною 2022-го Ігор Тимощук підписав контракт із добровольчим батальйоном громадського формування села Підгайці. Вони не лише чергували на блокпостах, але й проходили військові вишколи. На початку вересня 2022 року Ігор отримав повістку. А вже за кілька днів був в Авдіївці. Став до лав штурмового спецпідрозділу «Характерник» 110-ї окремої механізованої бригади імені генерал-хорунжого Марка Безручка.

«Я розумів: якщо не прийду сюди, то війна може прийти до мене на Волинь, у мою сім’ю. А я цього не хотів. Для мене це була така мотивація», – просто, без високих слів пояснив свою позицію журналістам Ігор.

Приїхав з Авдіївки на хрестини сина

Авдіївку ворог намагався захопити ще з 2014 року. Та українські бійці побудували надійні бетонні укріплення і досі захищають місто. Ігор, коли йшов на війну, просив тільки про одне – щоб мамі нічого не говорили, де він перебуває. 

Як розповів його брат Юрій, два місяці мама була переконана, що син десь біля Хмельницького на полігоні тренується. Де він насправді, дізналася випадково – знайомі проговорилися. Що тоді пережила – важко розповісти.

«Він же як телефонує, я відразу починаю питати: «Сину, як ти?» А Ігор: «У мене все добре, розкажи краще, як ти». «Дитино, я ж ліпше живу, бо в теплій хаті, у спокої». Протягом дня тільки дивлюся на монітор телефону, бачу, що він десь з’являється у мережі – значить, все добре. А 29 грудня чую «дзінь» – повідомлення на вайбері. Перше фото – червона книжечка Героя. Я як глянула, мене просто накрило – перша думка: «посмертно»… Це була лише мить. Потім сльози радості і гордість за сина» », – переповідає свої розмови із сином Євгенія Петрівна.

За ті 16 місяців, що на війні, Ігор тричі приїжджав додому. Один раз із дуже приємної нагоди – хрестини сина Артема. Рідні кажуть, що дуже хотів приїхати на пологи, почути перший крик малого. Та тоді війна не відпустила. Тож за першими місяцями життя синочка доводиться спостерігати по телефону. І то дуже рідко. Адже нині під Авдіївкою справжнє пекло. 

«Війна не закінчилася, вчіться, щоб замінити нас»

Вороги з жовтня минулого року почали свої «м’ясні» штурми міста. Та наші тримають його. У тому числі завдяки таким воїнам, як Ігор Тимощук. Він зі своїми бійцями відбив втрачені позиції, чим запобігли прориву ворога і забезпечили втримання важливого рубежу для оборони країни. Саме за цей бій і присвоїв президент волинянину звання Героя України.

Молодший сержант Ігор Тимощук на псевдо «Тімоха» – виконуючий обов’язки командира роти, у його підпорядкуванні 120 чоловік. Про те, як бійці його поважають і цінують, можна почути у фільмі, який знято про підрозділ 110 бригади «Характерник».

«Мої побратими, бойові командири – це лідери. Я за цими людьми навіть у пекло піду. Я впевнений у них. Це справжні чоловіки. У всіх є недоліки, є мінуси, але за цими командирами я піду і стоятиму за них горою», – каже військовий Олександр. 

Бійців у свій підрозділ Ігор набирає сам

«Моє основне правило – чесність. Я особисто їжджу на відбір. Ми спілкуємося і говоримо, ніколи не приховуємо, чим ми будемо займатися. Не кожен може робити ту роботу, яку ми виконуємо. Нам треба закінчувати цю війну, треба нищити ворога. І люди, які це можуть робити, є. І це радує», – розповідає Ігор.

За словами Героя України, найважча робота на війні – штурмувати. Тут чоловіки, які не шукають причин, а шукають можливості. Служать дорослі люди. 

«Хочу донести всім: війна не закінчилася. Вона в будь-який момент може перекинутися в інші області. Тому закликаю людей: вчіться, проходьте курси, є рекрутські організації, які готові навчати. Адже прийде час – і нас потрібно буде замінити. Ми повинні захищати свою землю. Мені допомагає віра в Перемогу. Війна закінчиться, і ми повернемось до своїх сімей. Дай Бог, щоб цілі і неушкоджені. І ті маленькі очі, які нарешті побачать тата, – це є вагомою причиною кожного ранку вставати і продовжувати нашу роботу. Авдіївку ми триматимемо до останнього», – підсумовує Ігор Тимощук.

Наталка СЛЮСАР

Читайте також:

• Залишив роботу за кордоном: 23-річний боєць з Волині отримав відзнаку від Залужного
• Бійцям волинської бригади на передовій вручили заслужені нагороди
• «Молив Бога, аби тільки вона була жива»: неймовірна історія прикордонників з Волині, які пережили полон