«Били електрострумом за те, що українець», - звільнений з полону воїн-лісівник з Волині Андрій Тарасюк

Історію волинянина розповідають у Польському лісовому офісі. 

Після початку повномасштабного вторгнення 24 лютого 2022 року, як солдат запасу, отримав повістку й потрапив до 14-ї окремої механізованої бригади. Служив у інженерно-саперному взводі - займався мінуванням і зведенням укріплень. Працював на Волині, Рівненщині, у Київській області, а згодом - на Миколаївщині та Запоріжжі, допомагаючи зупинити просування ворога.

«Коли ми потрапили на Куп’янський напрямок, ситуація з часом стала гіршою. Більша частина Харківщини була звільнена. Але по інший бік річки Оскіл ворог почував себе добре. Більшість російських найманців перегрупувались зі звільненої території туди. У травні 2023-го наші позиції були в оточенні. Ворожі штурми тривали постійно. У нас закінчились боєкомплекти. І одного дня на наші позиції зайшли росіяни, двох побратимів одразу розстріляли, всіх інших взяли в полон”, - пригадує Андрій.

Зі зв’язаними руками та очима військових привезли в село, що неподалік від захоплених позицій. На допит приїхали кадрові офіцери ФСБ.

«Вони питали, чи були іноземці у наших підрозділах, хто моя сім’я, чому я пішов у ЗСУ. Нічого цікавого не довідавшись, вони почали катувати мене електрострумом».

Потім військовополонених перевезли в Бєлгородську область у великий фільтраційний табір з кілометровими колючими дротами. Охорони було більше, ніж полонених. Кілька днів Андрій перебував у робочій бригаді - за безкоштовно виготовляв меблі, розвантажував дрова. Пригадує, що годували там погано. З меню - картопляний порошок.

«27 червня нас перевезли у СІЗО. Раз на тиждень там пускали в баню. З розваг - російське новинне радіо. Влаштовували нам дні “електротерапії”. Били струмом просто так. Часто працівники СІЗО були напідпитку і це для них була розвага. Як вони сказали, це просто за те, що я українець, а нас бути не повинно».

Наступною і фінальною точкою на мапі нескінченних просторів російських СІЗО для Андрія стала Смоленська область. Він був свідком, як знущались над зовсім юним українськими воїнами. 20-річних хлопців били майже до втрати свідомості.

«Як це цинічно не звучить, до нас на релігійні свята приходили священики російської церкви. Казали, що вони “по заданію от самого Владіміра”. Кинули кілька пасок і сказали, що самогубство - це великий гріх».

У травні цього року Андрій потрапив у списки на обмін. Коли звільнені військовополонені пішки перейшли білорусько-український кордон на Чернігівщині, радості Андрія не було меж. Знову потрапити на українську землю - це стало як друге народження для воїна.

За ці кілька місяців Андрій пройшов реабілітацію у Вінниці та Волинському обласному госпіталі ветеранів війни. Весь цей час Андрія підтримували колеги. Приходили у шпиталь, допомагали з лікуванням. А родині, доки він був у полоні, надавали дрова для опалення, відремонтували дах в будинку, на День працівника лісу дружині видавали чоловікову премію.

Наразі йому військова частина продовжила відпустку у зв’язку з лікуванням. Після лікування є ймовірність, що його демобілізують.

Андрій зізнається, важку фізичну роботу виконувати вже не зможе. Планував після демобілізації прийти у лісництво і звільнитись, хоча дуже хоче залишитись зі своїм колективом. 

Читайте також: 

• На Волині зустрінуть захисника Василя Кулачука, який повернувся з полону
• Вісім років у полоні: українець, якого обміняла РФ, розповів, що його вразило в Україні
• Більшість були в неволі ще з 2022 року: з російського полону повернулися четверо волинян