«Більшість тіл лишаються неідентифікованими»: волинський криміналіст про ексгумацію на Харківщині та злочини Росії

Про те, як відбувається ідентифікація тіл з безіменних могил, як документуються воєнні злочини окупантів і що пережили там місцеві, він розповів виданню ВСН.

- Насправді крізь телефон важко дивитися на ту кількість масових захоронень, а бачити це на власні очі ще травматичніше. Чи не сумнівалися з огляду на це, коли вам сказали, що треба їхати на Харківщину?

- Сумнівів щодо того, потрібно чи непотрібно їхати - абсолютно не було ніяких. Я, як і колеги, які були зі мною, прекрасно розуміли, для чого це. Ми знали, що це потрібно зробити, щоб можна було встановити тих людей, які чинили такі дії  на наших територіях. 

Психологічно, звичайно, важко, звичним це назвати взагалі неможливо. Хлопці, які їздили на ексгумацію раніше, ділилися своїм досвідом. За час війни з’явилось багато відео про те, що там відбувається, я спілкувався з колегами, старався зрозуміти хоча б приблизно те, чого там чекати. Можна сказати, що весь період війни частково підготував до цього.

- Ось ви в’їжджаєте на Харківщину після деокупації: що бачите перед собою, яким стали з населеними пунктами, зокрема місто Ізюм?

- Місто? Зруйнованим. Пройшло досить мало часу після деокупації на той момент, коли ми туди заїжджали. З Луцька виїхали 15 вересня, а наступного дня були у місті Ізюм, де почали працювати. 

«Фактично місто було зруйноване - не сказати, що повністю, але велика його частина»

Крім масштабних руйнувань, воно ще було засмічене. Це були і як залишки амуніції російських військових, так і їхні сухпаї; словом, було багато сміття і непотребу. На дорозі, узбіччях лежала розбита військова техніка Росії.

Надалі, десь через кілька тижнів відрядження, коли наша влада почала працювати на тій території, місто почали розчищати, прибирати. 

- Скільки на Харківщині було виявлено масових поховань?

- Скільки їх було загалом сказати важко, тому що тільки в одному місті Ізюм на одному із масових захоронень, яке безпосередньо знаходилося біля міського кладовища, було виявлено чи не найбільше поховання у місті.

«Тобто там були люди, яких ховали під час окупації, багато було випадків (під час спільної роботи з судово-медичними експертами) виявлення загибелі від вибухів снарядів, наслідки катувань, розстрілів»

А по всій території Харківської області ще до сьогодні  працюють криміналістичні лабораторії з інших областей, які проводять ексгумації і огляди місць на тих територіях, де ще не можна було працювати на момент, коли ми там знаходилися. 

- Тобто там ще продовжуться роботи?

- Так, там лишилися криміналістичні лабораторії із сусідніх областей, які допомагають проводити слідчі дії. По сьогоднійшній день вони продовжують фіксувати злочинні дії військовослужбовців Росії.

- У вас відряджень на Харківщину більше не буде?

- Безпосередньо у мене на цей момент - ні. Мої колеги зараз проводять ексгумацію на території Херсонської області. 

- Що розповідають ваші колеги, які працюють там?

- Умови праці практично такі самі: частково працюють під обстрілами. Нещодавно відео надсилали: під час проведення слідчих дії їх обстрілювали. Зараз важко сказати більше, бо вони лише нещодавно поїхали. 

«Те, що лишають війська російської армії після себе - руйнування і безлад»

- Що входило у ваші обов’язки і як проходила робота?

- Якщо брати роботу на місцях захоронень, там, де проводилася ексгумація, відповідно, це була фото-, відеозйомка, допомога судово-медичним експертам і слідчим. Тобто це все - фіксація злочинів російської армії. 

На місцях, де базувалися війська Росії, у, скажемо так, штабах, збирали докази, які там знаходили. Це були і документи, і сліди біологічного походження, відбитки пальців. Тобто фіксували все, що могло свідчити про перебування російських військових на територіях та згодом могло б надати можливість ідентифікувати цих осіб.

- Як відбувається розпізнавання загиблих?

- Деякі могили  мали таблички з ім’ям і прізвищем особи, датою смерті, а деякі  були невеличким насипом землі, застромленою палка і стрічкою - все. 

«Розпізнання відбувається після проведення судово-медичної експертизи, зібрання слідів ДНК, спілкування з місцевими: можливо, хтось із них знає, хто там міг бути похований»

Ця процедура, на жаль, не швидка. Вона ще буде тривати довго, я так думаю.

- Поховання були виявлені в лісопосадці, чи закопувати тіла і біля будинків, як у Бучі?

- Зі слів місцевих, такі випадки були, однак сказати, що це було і на момент нашого перебування, я не можу, тому що особисто не бачив.  

«Ми спілкувалися з жителями області, які розповіли, що, коли в Ізюм зайшли війська Росії, вони розстріляли на пішохідному мосту там велику кількість людей»

На момент нашого приїзду вже цього не було. Врахувати, що з моменту окупації самого Ізюма і до його звільнення пройшов дуже великий проміжок часу, то, можливо, вони і поприбирали, я так думаю. Або на цьому захороненні працювали, або на інших. Була інформація, що там ще не одне є поховання.

- Переважно тіла розпізнають, чи все ж більша кількість лишається неідентифікованою?

- Більшість тіл - неідентифіковані. Були, дійсно, могили, де видно, що люди самі хоронили: хрест міг стояти і табличка могла бути, але більшість - масові поховання, як і наших військовослужбовців. 

16 вересня, ми працювали на самому захороненні в Ізюмі, якраз тоді було проведено ексгумацію масового захоронення наших військовослужбовців.

Тоді із землі було піднято близько 20 тіл військових, і направлено їх на судово-медичну експертизу для ідентифікації, щоб можна було встановити, хто це був з наших хлопців. 

- Який відсоток вдалося ідентифікувати?

- Важко сказати, скільки там ідентифікованих тіл, тому що працювало мінімум 10 криміналістичних лабораторій. 

- Чи забираються зразки ДНК, щоб потім відшукати родичів, зрозуміти хто там?

- Звичайно, з кожного тіла відбиралися зразки ДНК для внесення у відповідну базу і подальшої ідентифікації особи. 

«Це одна з причин, чому це все робилося: щоб, скажемо так, по-людськи змогли поховати рідних чи знайомих»

- Наскільки реально людям, які виїхали, розшукати своїх рідних, які загинули на окупованих територія?

- Це реально, оскільки, як я казав, одна з причин проведення ексгумації була спрямована на те, щоб можна було встановити людей.

«Зробити можливо, просто не так легко і не так швидко, враховуючи кількість тіл, дуже велике навантаження і на судово-медичну систему, і на слідчих, і на нас - криміналістів»

Дуже багато було тіл, тому швидким процес не буде, хоча з часом, я думаю, результат буде.

- За словами мера Бучі, у місті практично 90% гинули від кульових вражень, а не від обстрілів. Як було на Харківщині?

- По-різному траплялося: були тіла людей, які загинули від розстрілів, після обстрілів артилерійським озброєння, авіацією тощо. Сказати це важко, пізніше встановлювати це будуть ті експерти, що працюють там.

«Кількість насильницьких смертей велика, сказати у відсотковому співвідношенні я не готовий. Ми спілкувалися з нашими колегами з інших областей, які увесь час були на ексгумації, то відсоток досить таки великий»

- Часто на деокупованих територіях є замінування, що може ускладнювати роботу, чи було це на вашій практиці?

- Так, дуже багато було замінованих територій - ми постійно були з працівниками вибухотехнічної служби Національної поліції України. Практично на кожному місці, де робили огляди, вони працювали з нами.

Дуже багато було залишено невикористаних боєприпасів, тих, що не розірвалися, і просто замінованої території: протипіхотними, протитанковими мінами.

Багато так званих «пелюсток», які, наскільки я знаю, заборонені, широко використовувався на Харківщині. 

- На жаль, зрозуміло що такі поховання будуть чи не по всій окупованій території. Є поховання, яким вже 8 місяців. Чи реально ідентифікувати після такого довго проміжку часу, хто похований, як наприклад у Маріуполі? Чи вже ніхто ніколи не дізнається правди?

- За Маріуполь я не готовий нічого казати, але руйнування там масштабні, як ми всі бачили в інтернеті. 

«На мою думку, з часом розкрити правду вдасться, але важко уявити, який об‘єм роботи доведеться провести там»

- Скільки часу тривала ваша робота на Харківщині?

- Відрядження тривало 37 днів: з 15 вересня по 21 жовтня. Спочатку ми працювали в Ізюмі, потім поїхали у селищі Козача Лопань, а після того знову були в Ізюмі. 

«В селищі Козача Лопань працювали в приміщенні митниці, де росіяни створили «поліцію». Там знаходили засоби катування електрострумом: це коли під‘єднується електропроводи до частин тіла людини і коли здійснюються якісь маніпуляції з тим телефоном - виділяється струм»

Вилучили сокиру зі слідами речовини бурого кольору, швидше за все, кров‘ю. Працювали у приміщенні ізолятора тимчасового тримання Ізюмського районного відділу поліції, де, можна сказати, була катівня, де утримували наших військових і цивільних. 

«Приміщення вразило: двоповерхова підвальна будівля, якщо я не помиляюся, більше десяти камер, де люди спали на підлозі, фактично у кожній кімнаті в кутку стояло відро, куди справляли природні потреби, сирість страшенна»

Фіксували навіть таке, коли люди на стінах робили записи про дні перебування, писали молитви, робили записки, зазначали, хто знаходиться в приміщенні. Умови утримання були жахливі. Страшне видовище, якщо чесно. 

- По суті, це пряме документування злочинів російської армії. Як далі ці матеріали будуть використовуватися? 

- На момент проведення слідчих дій ми фіксували все, що могло свідчити про присутність армії Росії: знаряддя вчинення злочинів, дактилоскопічну інформацію, сліди біологічного походження тощо.

Як воно використовуватиметься далі? Далі проводитиметься досудове розслідування. 

Я думаю, що результат буде, оскільки знайшли багато цікавих з точки зору досудового розслідування доказів саме про осіб, які там перебували. Знаходили, як таємні документи, так і розпис цілого підрозділу, що там знаходився, записки різні. Дуже багато цікавих моментів було, які в майбутньому, на мою думку, дадуть результат.

- Можете детальніше розповісти про ці цікаві матеріали, які вдалося знайти на Харківщині?

- Взагалі всі вони свідчать про перебування конкретних осіб на конкретній ділянці. Наприклад, візьмімо базу відпочинку біля селища Борова: нами було встановлено, що там перебували спеціальні підпозділи Головного розвідуправління російської армії. 

«Фактично, що цікаво, всі свої папери вони підписували тільки позивними, проте ми знайшли документи, які підтверджують осіб, які там перебували»

Після спілкування з місцевими, допитів свідків, можна зрозуміти виконавців злочинів. Це вже питання до слідчих, які будуть проводити детальні дії зі встановлення конкретних осіб. Ми знаємо точно, що вони перебували на нашій території і бачимо, що вони зробили. 

- Очевидно, що на Харківщині ви спілкувалися із жителями області, які пережили окупацію, що вони розповідали?

- По-різному говорили. В переважній більшості люди потрапили в таку ситуацію, коли з моменту окупації до звільнення території вони були без зв’язку і світла.  

«Вони постійно перебували в страху, не знали, чого очікувати. Люди були залякані, а на деяких територіях їх взагалі не було, бо немає, де бути»

В Ізюмі до повномасштабної війни було близько 30 тисяч населення, а зараз його більша частина зруйнована. Є населені пункти, які зруйновані повністю. 

«Ми їхали, здається, селищем Руські Тишки і візуально намагалися знайти хоча б один цілий будинок - не змогли: фактично все було знищено»

Траплялися випадки, коли людей вбивали у їхніх будинках, а потім закопували на подвір‘ях. 

«Якщо я не помиляюся, в селі Черкаські  Тишки Харківської області, зі слів місцевих, чоловіка довгий час не бачили, потім хтось розказував, що у нього були російські військові. Односельчани зайшли до нього і побачили тіло в автомобільній ямі у гаражі. Зі слів місцевих, він був вже давно мертвим із кульовими пораненнями»

В селищі Борова, біля якого знаходиться база відпочинку, також базувалися російські військові. На її території була виявлена яма,  накрита металевою решіткою. У ній знаходилися два тіла військових, наскільки я пам‘ятаю. 

Таких випадків дуже багато по всій деокупованій Харківщині. Багато таких захоронень, про які розповідали люди. Не на всій території можна було працювати, бо лишалися місця, на яких тривали і тривають бої. 

Ми працювали в селі Глибоке на Харківщині, що знаходиться на півночі області за 5 кілометрів від кордону з Росією. Працювали там два дні і протягом їх потрапляли під обстріли. Оглядали приміщення школи, де вони проживали: у кожній кімнаті, певно, свині у хлівах краще живуть, ніж вони там полишати. Коли йшли - просто підпалили будівлю. 

- Було щось таке, що зачепило сильно і закарбувалося, з того, що побачили там? 

- Найбільше врізалися у пам’ять, мабуть, знищені населені пункти, умови утримання наших людей в полоні. Важко уявити, як в такому можна утримувати людей. Як розповідав раніше, катівня - ізолятор тимчасового тримання в Ізюмі. 

«Був у нас один огляд у селищі Велика Кам’янка. Ізюм знаходиться на горбику, а селище в долині. Коли російські військові зайшли в Ізюм - виїхали з міста у напрямку села, яке ще на той час не було під окупацією хоча наших військових там не було. Я там перебував і спілкувався з місцевими: «Вони на горбику поставили танк, який спускали вниз, щоб зрівнювати будинок за будинком»

Після деокупації деякі мешканці селища повернулися назад. Наших військових там не було - з ким вони воюють? 

- Як ви розвантажуєте психіку після побаченого?

- Стараюся думати про краще, бути з сім’єю, відволікатися на приємні моменти, тому що потрібно тримати себе в руках. Ми ж розуміємо, що змінити ми цього не можемо і що роботи буде ще багато.

«Не можу дозволити собі сприймати це емоційно, бо не знаю, де я буду завтра: можливо, потрібно буде їхати до хлопців в Херсонську область чи Донецьку, Луганську, наприклад»

Хочеться, щоб це якнайшвидше закінчилося нашою перемогою, а винні були притягнуті до відповідальності. Роботи продовжуються - по факту звільнення території буде виявлено ще багато жахливих речей. Це ще не кінець.

Текст: Ольга ЮСКОВЕЦЬ

Фото: Ігор ДИНЯ, особистий архів Романа ДОРОЩУКА