Була єдиною дівчиною у взводі: історія волинської журналістки, яка пішла в морську піхоту

У коментарі представниці ІМІ у Волинській області Вікторія розповіла, чому вирішила туди піти та як її вибір сприйняли в родині.

Вікторія Гаврилюк пояснила: не відчувала свою роботу в регіональному ЗМІ потрібною. Хотіла робити більше задля перемоги – їздити до зони бойових дій офіційно, а не «туристом». Зрештою, відчула професійне вигорання і пішла з медіа.

Навчання в школі морського піхотинця тривало понад місяць і ще тиждень – у розподільчому центрі.

«У школі морського піхотинця я була єдиною дівчиною у взводі. Наш взвод складався з 36 людей. Відповідно, 35 хлопців і я. Натомість у розподільчому центрі я була єдиною жінкою серед 120 курсантів. З них частина поїхала на навчання до Великої Британії (я не захотіла), а частина поїхала до школи морського піхотинця», – розповіла медійниця. 

Близькі погано сприйняли її ідею піти до армії, згадує Вікторія Гаврилюк. Якщо з мамою вдалося порозумітися, то є родичі, які досі засуджують її вибір. А от з військовими в Школі морського піхотинця вона подружилася:

«Мені надзвичайно пощастило з моїми побратимами. Мені було дуже легко і комфортно з ними. Наші відносини були братерськими, базувалися на взаємопідтримці. Деякі з них досі називають мене «сестричка». Оскільки я досить добре орієнтуюсь у медицині, я лікувала хлопців, адже у квітні погода була дощовою, прохолодною, умови польові, і майже весь мій взвод зліг із ГРВІ, кашлями і т.д. Потім, коли почалися важкі фізичні навантаження, додалися ще й травми – хтось ногу розтягнув, у когось спину прихопило. Я й уколи робила, і мазі видавала», – згадує журналістка.

Побратими, за її словами, допомагали їй нести бронежилет, наплічник, баул.

«Ми ділилися всім, що мали: кавою, цукром, хто палив – то й цигарками. Із самого початку наші з побратимами стосунки були побудовані правильно. Як-то кажуть, хочеш злитися зі зграєю – стань її частиною. І я стала. Але водночас я була сама собою», – розповіла Вікторія Гаврилюк.

У Школі морського піхотинця Вікторія Гаврилюк склала присягу на вірність Україні. А далі – пішла в морську авіацію ВМС ЗС України. 

Вікторія розповіла, що в Школі морського піхотинця найбільше запам'яталося, як підполковник Ігор Куцар попросив прочитати під час шикування на плацу промову Переможця перед трьома взводами.  

«І отак стоять переді мною мужні чоловіки в повній бойовій амуніції, з автоматами, і я командирським голосом ту промову виголошую. Коліна трясуться, але ж приховую те хвилювання. Аж мурашки по шкірі. Хоч бери й одразу в бій. Ще запам'ятала смугу психологічних перешкод. У морпіхів є така фішка. Там треба було в повній амуніції, зі зброєю повзти по залитих водою окопах, долати триметрові стіни, і це все під звуки вибухів, димову завісу, під крики людей. Для більшої достовірності й реалізму в окопах були ще й свинячі тельбухи. Як таке забути», – розповідає Вікторія. 

Читайте також:

• Мама трьох дітей з Луцька з декрету повернулася на службу
• Загинув, не встигнувши зробити пропозицію коханій: спогади про молодого Героя з Волині