Через рік після загибелі: на Волині попрощалися з воїном Дмитром Бештою. Фото

Прощалися з Героєм у соборі Благовіщення Пресвятої Богородиці, повідомив міський голова Ковеля Ігор Чайка. 

Він був звичайною людиною, але з непростою історією життя. Народився 1 січня 1981 року в Ковелі. Навчався у ЗОШ №1. Згодом здобув професію столяра у професійно-технічному училищі №5. За словами рідних, Дмитро був романтиком і великим оптимістом. Займався акробатикою, волейболом, грав на гітарі та співав. У юному віці він потрапив в аварію, наслідком якої стали серйозні проблеми зі здоров’ям.

Професійний шлях розпочав у СЛАТ «ТУР». Пізніше працював на підприємствах «Юкон» та «Нектар», були й інші підробітки.

30 березня 2026 року Дмитра мобілізували до лав Збройних Сил України. Після проходження підготовки він вирушив на передову в складі 44-ї окремої механізованої бригади. Лозова, Краматорськ, Костянтинівка, Дружківка — це найгарячіші напрямки фронту, якими проліг його бойовий шлях.

Разом із побратимом Дмитро виконував складну та надзвичайно відповідальну роботу — споряджав дрони вибухівкою. Це була щоденна ризикована праця, про небезпеку якої рідні знали далеко не все.

Сам Дмитро говорив просто: «Важливо, що тепер я послужу Україні». Під час телефонних розмов із мамою він майже не торкався теми війни, а більше цікавився новинами вдома, родинними справами.

Він залишався турботливим і чуйним сином. За чотири дні до трагедії Дмитро привітав маму з днем народження — організував для неї доставку білих троянд. Ці квіти й досі стоять у її домі як останній синівський подарунок, як світла пам’ять про його любов, увагу та тепло.

15 вересня 2026 року поблизу Дружківки Краматорського району Донеччини він отримав вогнепальне поранення, яке стало смертельним. Наразі обставини та причини смерті встановлюються.

Дмитру було лише 45 років. Ми не знаємо, скільки планів він мав, про що мріяв і скільки ще хороших та радісних подій могло б відбутися у його житті...

«Висловлюю співчуття мамі Галині Михайлівні, батькові Віктору Васильовичу, вітчиму Віктору Івановичу, брату Геннадію, усім рідним і близьким, для яких ця втрата назавжди залишиться важкою та непоправною. Вічна пам’ять Захиснику!» - йдеться у дописі мера. 

Свій останній спочинок Дмитро знайшов на Алеї Героїв міського кладовища.

Редакція ВСН висловлює щирі співчуття родині воїна. Світла пам'ять Герою!