«Давали кашу з пір'ям, суп із кубиком картоплі та рибу зі всіма нутрощами»: звільнені прикордонники з Волині розповіли про жахіття полону

Звільнені з полону прикордонники з Волині Аліна Паніна та Ілля Музика розповіли про жахіття полону.

Про це йдеться у відео Громадського.

З Азовсталі волинянин потрапили в колонію в Оленівці, яка була закинута з 2014 року.

«Її відкрили тільки тоді, коли вже нас почали завозити. Там не було ніяких умов, антисанітарія», - пригадує Аліна Паніна.

Про колонію, у якій тримали полонених чоловіків, Ілля розповідає: «Нас було по 2,4 або 6 людей в одній камері. Навіть по 9. У мене, дійсно, є побратим, з яким ми пройшли дуже багато. Ми сиділи з ним в одній камері. На жаль, він залишився там назавжди».

У маленькій жіночій камері тримали 28 дівчат. «Усі спали на підлозі «драбинкою», якщо можна так сказати. Тому, якщо хтось один повертався, мусили повертатися усі. Адже місця не було зовсім», - ділиться Аліна.

Ілля пригадує, як росіяни морально хотіли зламати полонених: «Ні новин, ні телебачення, ні радіо. Нічого не було. Нам нічого не розповідали, включали тільки їхню музику про Другу світову війну. Ця музика грала більше півтора роки».

Щодо харчування полонених в Оленівці, то Аліна Паніна пригадує, що їсти це було неможливо. Але, порівнюючи з тим, що давали в РФ - це ще був 5-зірковий ресторан.

«Годували жахливо, але порівнюючи з колонією в росії - це ще був 5-зірковий ресторан Оленівка. Давали зранку кашу, зварену на необскубаному курчаті, з пірям. В обід давали борщ або суп, але там плавав один качан капусти і один кубик картоплі. В супі - розварені макарони. Ні солі, ні перцю не давали - тобто смаку ніякого. На вечір нам давали кашу, варену з рибою і всіма нутрощами. Після таких каш у багатьох полонених часто були проблеми з кишечниками», - зізнається дівчина.

Пізніше полонених з Оленівки вивезли у росію. Першою була колонія суворого режиму для ув'язених у Борисоглібську.

У ній нікому не дозволяли піднімати голову. Доводилося ходити так, що лоб був паралельно з колінами.

«Щоранку вставали о 6 годині. І далі - щодня одне і теж саме: півгодини стояти, півгодини сиділи і так цілий день - впродовж 12 місяців. На прогулянки нас виводили на годину. А потім знову в камері: і так стояли перед стіною, і щодня дивишся в одну точку. Одні і ті ж думки щодня, одні і ті ж лиця в камері. Розмовляти нам між собою теж не дозволяли», - зізнається Ілля .

Одного разу чоловікам дозволили написати додому листи. Утім, лише російською. Ілля зізнається, що розмовляти цією мовою не вмів, а писати - тим більше, тож попросив за нього написати свого побратима. Відповідь же отримав лише через рік.

Більше - у відео.