Дві втрати в одній громаді: на Волині попрощалися із Героями Олегом Подліпінським та Романом Рибчуком

Про це повідомили в Ковельській міській раді.

Олег Подліпінський – корінний ковельчанин, навчався у школі №8. Після цього здобував спеціальність інженера-механіка у сільськогосподарському інституті в Дублянах. Він був успішним студентом, мав хорошу репутацію, тому увійшов до складу групи, яку направили на стажування у Чехію. Міг би там і залишитись, але він любив свою країну, тож, не роздумуючи, повернувся.

Після навчання працевлаштувався. Зустрів своє кохання - дружину Оксану, з якою вони виховали прекрасних синів – Романа та Вадима. Батько для них був завжди прикладом. До його слова, поради завжди прислухались, його думка була для дітей авторитетною.

Олег привчав своїх хлопців читати, бо сам дуже любив книжки, займатись спортом – і тут можна багато чого було повчитись синам у нього. Рідні пригадують, що Олег міг зробити 100 віджимань від підлоги.

Вони своєю дружньою родиною часто подорожували, їздили на відпочинок. Стільки спільних світлих спогадів, стільки прекрасних моментів залишилось у тому минулому житті.

Олег робив усе, аби його рідні були щасливими, огортав їх теплом, був для них надійною опорою. Він дуже любив дітей і уже мріяв про онуків, оберігав дружину, турбувався про батьків. Завжди казав, що має захищати свою родину.

Тож, коли настало 24 лютого, Олег Подліпінський одним з перших прийшов у військкомат, бо не міг інакше. Він був мотивованим бійцем, який швидко вчився, успішно опановував військове мистецтво. Офіцер завжди перебував у вирі подій, на передовій.

Старший лейтенант Олег Подліпінський мав три поранення, був учасником легендарної оборони Бахмута та нагороджений хрестом «Честь і слава».

Свій останній бій заступник командира 3-ої механізованої роти в/ч А 0296, старший лейтенант Олег Подліпінський прийняв 29 жовтня поблизу села Діброва Сєвєродонецького району Луганської області.

Роман Рибчук уже з іншого покоління ковельчан. Він народився 17 липня 1988 року. Навчався у школі №11. Після дев’ятого класу вступив у професійно-технічне училище на автослюсаря. Далі була служба в армії. Після чого повернувся у рідне місто та деякий час працював за фахом – займався ремонтом автомобілів. Він любив техніку, добре розбирався у ній.

Свій перший бойовий досвід Роман отримав ще в 2014-му, як учасник АТО. Тоді був нагороджений за відмінну службу двома медалями.

З червня 2022 року знову став на захист України. Служив стрільцем-санітаром у в/ч А 4053. Отримав поранення на Куп’янському напрямку, але після відновлення повернувся до виконання бойових завдань.

Вдома Романа чекали мама Світлана Олександрівна, тато Олександр Устимович, старша сестра Аліна, молодший брат Юрій з сім’ями.

Усі підтримували свого захисника, кожна звістка, кожне його повідомлення – це як проміння надії. А розмова телефоном - особлива нагорода. Хоча й Роман не був надто багатослівним. Традиційно говорив: «Все добре. Як ви?».

Зовсім недавно мав відпустку. Приїхав до батьків, зустрівся з рідними. Це були незабутні дні. Здається, що так мало б бути завжди.

Але 25 жовтня – знову на передову. А уже через п’ять днів, 30 жовтня, його життя обірвалося на Лиманському напрямку. Тепер йому назавжди 36...

Поховали захисників на Алеї Героїв міського кладовища.

Редакція ВСН висловлює співчуття родині захисників. Вічна шана і слава Героям!