Хтось воює, захищає, а хтось годує: на Волині ціле село зорганізувалося у боротьбі з окупантами

Небайдужі жителі села Ворокомле, що Камінь-Каширщині уже протягом двох місяців підкріплюють обороноздатність Батьківщини. Хтось воює, захищає, а хтось годує.

Від початку повномасштабного військового вторгнення росії в Україну більше двох десятків ворокомлівців пішли до війська. Значна частина селян долучилася до створеного взводу місцевого добровольчого формування. А більшість активізувалася у волонтерських справах і таким чином підкріплює захист, працюючи над виготовленням бронежилетів, збираючи продукти, готуючи консерви для бійців, надаючи прихисток переселенцям, які змушені були покинути свої домівки через військовий наступ росіян, - пише газета «Полісся».

«Насправді, все, що кожне село сьогодні організовує для захисту нашої держави, — важливо. Ця підтримка з тилу робить справді нездоланною Україну. Бо у боротьбі проти ворога – увесь народ, — підкреслює староста села Ворокомле Сергій Шевчик. Свого часу він був учасником АТО/ООС, тож аналізує, враховуючи власний досвід».

Сергій Олексійович каже, що односельці дуже швидко об’єдналися, організувалися та зреагували на потребу підтримати наших воїнів, які сьогодні дають гідну відсіч рашистській армії. Своєю сільською громадою їм вдалося зібрати кілька десятків тисяч гривень. З них 70000 грн передали міській раді для придбання необхідних захисникам приладів нічного бачення. Крім того придбали два кабанчики і передали у Раків Ліс, де у «Вечірньому Києві» з них зготували м’ясні консерви.

«Потім наші господині також почали робити консервацію для захисників. Такий собі загін куховарок під керівництвом Наталії Шумік закрив з пів тисячі півлітрових баночок м’ясної смакоти з рисом, гречкою, квасолею, десятки банок з реберцями, салом. Для цього за кошти, зібрані колективом нашого ліцею (директорка Марія Денисюк), придбали теля і кабанчика, — розповідає староста про смачну частину спільної роботи».

До речі, цей же загін зготував із закуплених за зібрані селянами кошти цукру, сухого молока близько двох сотень баночок «згущонки». Спільні кошти, як розповідає староста, витрачають і на поточні потреби у цих справах: купують спеції, кришки, банки… А все зготоване в основному спрямовують у волонтерський центр у Камені-Каширському, звідки все прямує далі.

«Крім того ще один загін ворокомлівських господинь зготував уже близько 30 відер пресмачнющих салатів, які замовляють захисники, та передав їх через волонтерську організацію «Серце патріота» разом із зібраними в селі картоплею, морквою, іншими овочами. Цей напрямок курувала завідуюча місцевого будинку культури Марія Шевчик», — зауважує Сергій Шевчик.

Зусиллями невеликого швейного загону у складі Оксани Лузан, Оксани Карпук, Тетяни Процик, Валентини Пархомович у Ворокомле вдалося налагодити пошиття плитоносок. Відтак хлопці Іван Шиліпук та Юрій Курицький організували роботу по виготовленню плит для бронежилетів із автомобільних ресор.

«Для початку у селі знайшли дві старі, але витривалі швейні машинки. Галина Шиліпук надала для роботи приміщення. Переселенка Оксана Лузан, яка мала досвід роботи у швейній справі, взяла на себе найважче у пошитті плитоносок. Зрештою, це так здається, що справа звичайна. Але насправді, хоч робота і відбувалася за зразком, однак потребувала особливого підходу. Відповідними мали бути і тканина, нитки, стропи, фастекси (застібки), які використовували у виготовленні виробів. І їх також було знайти непросто. Спочатку з нами поділилося сусіднє село. На їхнє замовлення та з їхньої тканини наші майстрині пошили 49 плитоносок. Потім за зібрані кошти ми самі закупили необхідне у Києві. Через Інтернет придбали інший зразок плитоноски (більш зручніший, натівський). Ще згодом замовили тканину в Польщі, а також отримали від волонтерів зі Старої Вижви», — зауважує деталі великої роботи Сергій Олексійович.

За його словами, протягом кількох тижнів їм вдалося повністю налагодити виготовлення бронежилетів, які, до речі, навіть стали користуватися попитом серед військових. Але, як то мовиться, все спочатку для своїх.

Ось так від збору продуктів, речей гігієни, одягу, взуття, постелі і до більш клопітких справ готові долучитися чи не в кожному населеному пункті нашого краю. Тож не можна не тішитися тим, що наші люди щедрі, добрі і готові діяти. Справді, такий народ не перемогти.