Історія шахтаря з Донбасу, який переїхав на Волинь

В Добропіллі були жертви серед мирного населення. Були влучення й по залізничній станції. Є кілька зруйнованих будинків, - пише «Сила правди».

«Почали обстрілювати будинки, мирне населення. Ракети літали. Стоїш на подвір’ї воно шух-шух. Ракети, літаки, прильоти в місто були і є. Але не дуже багато, зважаючи на те, що Добропілля не було окуповане, але до лінії фронту – усього 30 кілометрів (Бахмут, Покровськ)», – розповів Олександр Петров. 

Дім, в якому жила родина Олександра Петрова вцілів. Нині там живе син. Працює на шахті, але зараз проходить комісію у військкоматі. І вугілля треба добувати і батьківщину захищати. З шахти не відпускають, не дають розрахункових, тому й лишився. 

«Не пускають, бо він працює на важливій ділянці. Називається «вентиляція і безпека». Вони лишають шахту, як капітани кораблів – останніми. Навіть, якщо шахта не працює, там нічого не добувають, взагалі нікого нема, вони все-рівно працюють, бо треба провітрювати, контролювати ситуацію з газами. А нас, старих вже нічого там не тримало. Тому взяли невістку і онука і поїхали. 

Ми виїздили потягом евакуаційним. Приблизно 8 квітня ми мали виїхати з Добропілля. Потрібно було вирішувати Краматорськ чи Покровськ. Щось в останній момент змінилося і ми виїхали 9-го з Покровська. Не знаю, що нас тормознуло не поїхати 8 квітня в Краматорськ, де якраз були вибухи на вокзалі.

Ми спершу вирушили до племінниці в Кам’янець-Подільський. Туди приїхала й сестра невістки. Але там родина велика, то ми вирішили перебратися на Волинь», – пригадують Олександр і Любов Петрови. 

До повномасштабного вторгнення на Волині Олександр Петров не був жодного разу.

«Приїхали ми сюди (в Гірку Полонку, що під Луцьком, – авт.) 21 травня. Зустріли нас привітно. Я вже неодноразово казав, що тут набагато тепліший прийом. До цього ми були в Кам’янці-Подільському. Там ставлення місцевої адміністрації не таке як тут. Тут ми зустріли друзів. Почуваєш себе не кинутою людиною», – ділиться чоловік.

 Живуть переселенці дружно. А Олександр Петров взяв на себе обов’язки умовного голови їхньої маленької громади. Попри чудове ставлення добропільчани все ж хочуть додому. І сподіваються, що перемога України буде якнайшвидшою.