«Коли зателефонував до батьків, секунд 40 вимовляв слово «привіт»: військовий з Волині ледве вижив після третього поранення

Про старшого солдата, який родом з села Тристень Доросинівської громади, розповідають на фейсбук-сторінці Другого відділу Луцького РТЦК та СП.

24 лютого 2022 року збирався на роботу, однак після дзвінка директора, ніхто вже на роботу не пішов. Зрозумівши, що росія розпочала повномасштабне вторгнення, Віталій був переконаний, що потрібно захищати свою країну та свою родину.

Вже 25 лютого, прийшовши до ТЦК, він потрапив до територіальної оборони Волині, де разом з іншими військовими й силовими структурами патрулював регіон та захищав від диверсійно-розвідувальних груп.

В травні Віталій потрапив до 14 окремої механізованої бригади імені князя Романа Великого, пройшов військову підготовку, а в липні вже вийшов на перші бойові завдання у Донецькій області на різних напрямках, де велися дуже жорстокі бої.

«Ми пережили і дальні обстріли, і ближні бої, і штурми, – каже Віталій. – Російські танки дуже грамотно по нас працювали – виїздили напереріз і лупили з відстані кілометра й більше».

На Донеччині отримав свої перші поранення.

- Історія про перше поранення – досить цікава. Це був ранок, була досить гарна погода, вийшло сонечко, пішов дощ, на завдання ми мали виходити в обід, тому вирішили з побратимами помитись прямо під цим дощем, бо умов для цього дійства, самі розумієте, не вистачає.

Через кілька хвилин після нашого «душу» по нас випустили цілу касету реактивних "Градів". Тоді ніхто не загинув, що можна вважати дивом. Я дуже вдячний своєму побратиму Артуру, який воює ще з АТО, за те, що прикрив мене, він просто відтягнув мене й накрив собою мене.

Якби сталось по-іншому, якби Артур мене не відтягнув, невідомо, чи був би я ще серед живих. В той день ми обоє отримали контузії, але від госпіталізації відмовились і продовжили виконувати бойові завдання.

Одного разу нам поставили задачу вибити ворога з посадки, перед штурмом піхоти по росіянах працювали артилерія, танки й міномети. За даними розвідки, в посадці було вороже відділення.

Військові сподівалися, що вони втечуть при першому ж натиску, адже застали ворога зненацька. Однак за словами військового, сталося зовсім навпаки.

«Коли ми вже наступили, то зрозуміли, що ворогів набагато більше. Однак ми боролись до останнього. Тоді ж я отримав друге поранення. Після нашого відходу нас почали накривати мінометами й танковими снарядами. Я отримав осколкові поранення в ногу. Відвезли мене у госпіталь у Донецьку, якийсь час лікували, реабілітували мене, після чого я знову повернувся назад на фронт, вже у Харківську область», - розповідає Віталій.

На Харківщині Віталій успішно виконував бойові завдання разом зі своїми побратимами, однак у н. п. Іванівка отримав вже третє, досить складне поранення. Після доставки непритомного військового до госпіталю, лікарі зробили все можливе, щоб дістати героя з того світу. Коли військовослужбовець зателефонував додому, до батьків, секунд 40 вимовляв слово «привіт».

Довгий період часу Віталій не міг говорити. Коли почав відходити від поранень, трішки налагодилась мова. Однак домашні стіни лікують. Військового перевели на лікування до Луцького гарнізонного госпіталю, зустрічі з родиною стали частішими, його провідували мама, тато й дві старші сестри, друзі й побратими. За якийсь час мова відновилась.

Тож нині після отриманих поранень військовослужбовець проходить військову службу у Другому відділі Луцького районного ТЦК та СП, міста Рожища.

Читайте також: 

• У Луцьку побилися начальники місцевого ТЦК: що відомо
• 24-річний воїн з Волині отримав поранення на фронті, він у важкому стані у реанімації: потрібна допомога
• Понад 20 тисяч за два дні: захисник з Волині, що втратив ноги на фронті, зібрав гроші на ремонт вулиці