На Волині заробляють на малині

У селі Межисить, що на Ратнівщині, розпочався сезон збирання малини. Ще з самого ранку, коли на городах іще блищить роса, місцеві жителі вже працюють у малинниках.

Цьогоріч ягода вродила добре, а заготівельники пропонують кращу ціну, ніж торік — тож люди мають шанс не лише зібрати урожай, а й трохи підзаробити, - йдеться у сюжеті каналу Аверс.

«В мене так, на хліб, бо чоловіка не було дома, воював, а я сама то набагато і не розраховувала її, щоб посадити. А зараз вдома, вже він пенсіонер, то прийшов додому, плануємо на полі посадити. Вигідно. Ну от цей рік, ну я рахую непогана ціна, коливається від 110 до 130. Один день по 90 була після дощу. А так я рахую, що нормально. Хто посадив по її більш-менш є площа, має гроші. Як для села це добре», - каже жителька села Межисить Людмила Приймачук.

Малина для тутешніх людей - це не про фермерське щастя. Це підробіток. Це альтернатива поїздці на заробітки. Бо ж здебільшого шанс заробити для тутешніх був хіба що за кордоном. Пан Сергій пригадує, що вже років з 6-7 вирощує ягоду.

«Тільки що ціна як коли - гарна, інколи гірша. Всі почали займатися малиною, то й ми, бо гроші платять. Заробити можна. У Межиситі можна заробити на картоплі, малині, та і все. Ну моркву ще садять трохи. Більш нічого такого. А що, тут роботи нема. Мусиш на землі тільки працювати. Все отак наше життя», - каже Сергій Касянчук.

Менше затрат, ніж біля картоплі, але і тут треба добряче наробитись.

«Картопля 8 грн, а малина 120. От тобі різниця. У відерця, потім ящички і потім приїжджають, забирають в нас машина. І так через день працюємо. У кого більше малини, то кожен день. Весною ж теж треба її ополювати, культивуємо поміж малиною. Підв'язуємо шнурочки, щоб не падала. Все робота коло неї», - каже пан Сергій.

З кожним кілограмом трішки надії і впевненості, що взимку буде чим заплатити за світло і газ. На малиновому полі зустрічаємо і подружжя пенсіонерів Софію Григорівну та Івана Никифоровича.

«З самого ранечку тут. В нас пенсія невелика, 3 тисячі. Ну, що ти тепер проживеш? Ще в селі ми не то що вже так бідуємо, бо і сало своє, і яєчка свої, і морква. То ще в нас якось виживаємо», - каже Софія Григорівна.

Здоров'я вже не те, але в малині стоять. І так люди трудяться не в одному селі.

«Мусимо йти, бо ж онуки є, гостинця треба дати. В п'ять ранку встала. Наварила ще їсти, поки розвидніло і попорала хазяйство. І ще ж кабанчика держу», - каже волинянка.

Хто тут збирає, той знає справжню ціну малини. Це не ягода з етикетки, це мозолі, ранні підйоми, спина, що болить. І поки є кому нахилитися до куща, село живе.