Коровай ділили на кладовищі: у Ковелі в останню путь провели 18-річного Героя Дмитра Приймачука

Він не готувався стати Героєм, був звичайним учнем ЗОШ №12, який любив математику, студентом промислово-економічного коледжу, йдеться на сайті міської ради.

Дмитро був світлою та доброю дитиною, яка з часом ставала більш стриманою, але цілеспрямованою й сильною. Вивчав комп’ютери, сам складав їх, цікавився ІТ-технологіями, захоплювався змішаними єдиноборствами й неодноразово займав призові місця на змаганнях. Товариський, щирий, але з амбіціями та серйозними планами на майбутнє.

Після двох курсів коледжу Дмитро зробив дорослий, свідомий вчинок — залишив навчання та вирішив іти захищати Україну у свої 18. Рідні переконували, що він надто юний для війни, але Дмитро казав: «Якщо мені там не місце, то хто буде захищати Україну і людей?».

Він добре розумів, що таке війна. У лавах ЗСУ вже служили його рідні, друзі, знайомі, однолітки. Батько хлопця пройшов найгарячіші точки АТО та повномасштабної війни, був поранений. Ярослав Володимирович чесно розповідав синові про передову, про втрати, про біль… Але Дмитра це не зупинило. Він мав характер і наполегливо йшов до своєї мети.

1 серпня 2025 року підписав контракт у Краматорську і став стрільцем-помічником гранатометника механізованого взводу 54-ї окремої механізованої бригади. Після навчань його підрозділ перевели до Слов’янська. Дмитро з честю ніс звання солдата української армії, Захисника держави.

Рідні згадують, що хлопець завжди тримався мужньо. Лише раз сказав: «Мені страшно…». Та навіть попри страх, він ішов виконувати бойове завдання — евакуйовувати побратимів з поля бою.

Саме під час такої поїздки 27 листопада у районі Сіверська Донецької області  Дмитро загинув.

«Сьогодні громада зібралася, щоб провести Дмитра, щоб подякувати молодому воїнові за мужність, честь, його любов до України. За найвищу жертву — віддане життя за свою країну. Щоб подякувати батькам за сина-Героя», — сказав міський голова Ігор Чайка під час громадянської панахиди. 

Майже чотири роки триває війна. І ми продовжуємо платити за свободу найвищу ціну. Багатьох посмішок ми більше не побачимо, багатьох не зустрінемо на вулицях рідного міста. 

Сестра Дмитра, Юлія, стоячи перед домовиною свого молодшого брата, зі сльозами в голосі розповіла, яким він був і скільки горя принесла у їхню родину війна:

«Вона відібрала здоров’я у мого батька і старшого брата, а тепер забрала найдорожче – життя нашого Дмитра. Він був такою світлою людиною: з голубими очима, з ямочками на щоках. Він так швидко виріс, подорослішав… Але так багато не встиг. Нічого не побачив. Він мріяв полетіти на відпочинок, дуже цього хотів, але, мабуть, передчував, що цьому не судилося збутися. Запам’ятайте його таким — хорошим, щирим, юним, і водночас мужнім та хоробрим».

Щирі співчуття мамі Тетяні Миколаївні, татові Ярославу Володимировичу, сестрі Юлії, брату Михайлу, бабусі Галині Степанівні та тітці Ганні Миколаївні. 

Поховали Дмитра Приймачука на Алеї Героїв міського кладовища.

Редакція ВСН висловлює співчуття родині Героя! Світла пам'ять воїну!