«Крим зараз - це тюрма, розміром у півострів», - голова осередку кримських татар на Волині
Після окупації Криму для Сервера Зейнідінова та його сім'ї Луцьк став ще одним домом. Кримчани покинули півострів, не бажаючи миритися з окупаційною владою і, чекаючи повернення України, оселилися на Волині. Хоч наступного ж дня після звільнення Криму, каже він, повернеться у рідні місця.
Він є головою ГО «Кримські татари Волині», а кілька днів тому отримав грамоту Верховної Ради України.
Про зустріч із Сервером Ізмаїловичем ми домовилися у п'ятницю, а вже в суботу всі прокинулися від приємних новин - вибуху на Кримському мосту, який слугував зв'язковою артерією між окупованим Кримом і Росією.
За день до цього планували поговорити про нагороду від Верховної Ради України «За заслуги перед Українським народом», яку той отримав на днях, але дискурс дещо змінився: ми не могли не торкнутися суботньої несподіванки.
Зустрічаємо з ним біля будівлі Мусульманської релігійної громади міста Луцька «Рахма», де заодно є і Духовне управління.
- Як вам сьогоднішні новини?
- Зазвичай зранку ми прокидаємося на ранковий намаз (у мусульман є п’ятиразова молитва - авт.). Він - десь о 6-й годині. Встаємо з сім’єю і робимо намаз, а потім я сідаю за читання Корану. От я читаю і розумію, що телефон якось не так себе поводить, - не втримався і заглянув у нього. Переважно у нас всі соціальні мережі з Кримом відкриті. Ми, кримські татари, живемо такими великими кланами, і зазвичай новини є: хтось народився чи помер, одружився чи виїхав-приїхав тощо.
А тут така несподіванка, всі відправляють фото з хештегом татарською мовою «ранкова кава», святкують. У нас переважно, коли приходять гості, подають каву, і тут така ранкова радісна кава з такою звісткою – вітають.
- Як це може вплинути на кримських татар, що нині знаходяться там?
- Куди вже далі гірше? Терпіння всім. Хоч зараз ще не знаємо точної й офіційної інформації про те, що саме там відбулося: ми чи не ми, але нам дуже приємно. Це треба було робити, бо ним переправляли велику кількість техніки і цих мобілізованих могли перекинути ним.
- Якщо відкинути ранкові новини, то якою загально є ситуація в Криму?
- Напружена ситуація в Криму була з 2014 року, з числа окупації. Крим зараз – це в’язниця розміром у півострів. З мобілізацією ситуація погіршилася ще більше, але працює і влада, і Меджліс.
Активісти розповідають, як поводитися з нею: краще відсидіти кілька років у в’язниці, ніж іти проти своєї Вітчизни, померти на полі бою проти своєї країни.
Багато виїжджають, переважно у країни Середньої Азії, де лишилися зв’язки, бо там ми були в депортації, або через Білорусь в Європу, а звідти на материкову частину.
Водночас є певні труднощі, зокрема з документами: 8 років окупації на це все наклалося. Прострочені паспорти українського зразка, є діти, які народилися в окупації і не мають українського свідоцтва про народження. До вирішення цього залучені як Меджліс, так і влада, ведуться перемовини з посольствами цих країн.
- Але якось попри це вдається відновлювлювати документи за кордоном?
- Є і складності, і результати роботи. Якщо брати ситуацію на напрямку Білорусь – Прибалтика - Польща – материкова Україна, то до Білорусі приїжджаюти з цими російськими документами, ніби подорожують, дивляться світ, а в Прибалтиці показують українські документи, хоч вони і прострочені. З часом все налагоджується - хтось залишається в Європі, хтось заїжджає на материкову Україну.
- Кілька тижнів тому була активна примусова мобілізація кримських татар, що цим зараз?
- Зараз вона трохи стихла, бо спочатку був сильний наплив, коли брали всіх підряд. 80-90 % кримських татар отримали повістки.
Ми знаємо, що російський президент оголосив цю часткову мобілізацію, хоч вона є насправді повноцінною, але не впорався з цим. У них економічно немає таких потужностей, щоб всіх мобілізованих одягнути, взути, навчити. Ми бачимо в більшості соціальних мереж, як їх взувають і де вони перебувають: в якихось полях, свинарниках, ще десь.
Вони не можуть з цим впоратися, тому, певно, зараз це призупинили, хоч це не означає, що далі не буде таких спроб знову.
- Що кажуть кримські татари, які зараз лишаються в Криму про початок повномасштабної війни?
- Налаштовані, як і були, проукраїнсько. Звісно, є кілька колаборантів, але в якому народі і де їх немає? Якщо пам’ятаєте, була спроба окупаційної російської влади створити псевдо-Меджліс, там кілька одиниць знайшли колаборантів, але народ не підтримав, не пішов і був саботаж.
Тобто народ з 2014-го вірить, що колись все це закінчиться і Крим повернеться до України.
Знаєте, багато кримських татар воюють зараз, в Києві створюється кримський батальйон. Так і у різних інших підрозділах: один, два, трійко кримських татар воююють. Не афішують, тому що там в Криму є родини, яких можна вирахувати і вчиняти на них тиск.
- Ви є головою осередку кримських татар на Волині. Чим нині займається ваша громадська організація?
- Звісно, це захист прав переселенців, як і прописано в статуті. У нас є не лише кримські татари, а й всі кримчани, які переїхали, зважаючи на окупацію.
Нещодавно 17 років дали замголови Меджлісу Наріману Джілялову і двом його товаришам, ніби вони терористи і підірвали якийсь газопровід.
Ми говоримо про Крим (це і політична складова), хочемо, щоб було на слуху те, що Крим окупований, що там велика кількість наших проукраїнських громадян, які знаходяться під великим тиском. Там відбуваються псевдосуди, тероризм, дають великі строки. Всі ми намагаємося говорити про Крим.
- Як вам живеться у Луцьку?
- Ми не за кордоном, а у своїй державі, наші права не порушуються. Ось мечеть, є ще кладовище, на якому можна захоронити по ісламу, діти навчаються у школі. Ми - громадяни цієї країни, її корінний народ.
Звісно, це не Крим, але як я багато де казав: у мене картинка «намальована»: вчора звільнили Крим, сьогодні я вже їду додому.
Хоч тут багато справ – цю справу довести до кінця. Тут не лише кримські татари мусульмани, а й лучани-мусульмани, в Луцьку їх багато проживає.
- Щодо нагороди, яку нещодавно отримали: ви очікували, що так може трапитися?
- Звісно, ні, хоч я чув, що Духовне управління мусульман Криму подало списки до Верховної Ради про нагородження. Було несподівано, скажемо так. Ми всі повинні працювати на більшу нагороду, нагороду від Господа. Якби ми всі жили так, щоб заслужити це, все було б по-іншому.
- Що вона означає для вас?
- Напевно, те, що щось робиться і робиться добре. Значить, ми на правильному шляху, якщо нас нагороджує влада. В цьому світі – це непогано і все по волі Господа.
Фото і текст: Ольга ЮСКОВЕЦЬ