Волинянин добровільно вступив до ЗСУ, пережив поранення і повернувся на фронт

23-річний Андрій Баглик зі Старої Вижівки добровільно вступив до лав ЗСУ, а згодом допоміг приєднатися до своєї бригади й молодшому братові. Попри важке поранення, тривале лікування та народження доньки, військовий повернувся на фронт. Каже, не може залишити побратимів і брата, з яким свідомо став на захист України.

Коли у 2023 році Андрій Баглик, ухвалив рішення йти до війська, це був повністю самостійний і тверезий розрахунок, інформує 47 окрема інженерна бригада Сил підтримки ЗСУ.

Ландшафтний дизайнер у цивільному житті, він чітко розумів: війна надовго, і ховатися від неї немає сенсу.

«Головне — як ти потрапиш в армію: чи з чітким розумінням, що ти там маєш робити, що вмієш і чого можеш навчитися, чи чекатимеш, що тебе відправлять невідомо куди, — переконаний Андрій. — Я хотів сам керувати своєю долею».

Пройшовши навчання в Україні, Литві та Косово, Андрій потрапив до інженерно-саперного батальйону 47-ї окремої інженерної бригади. Цей підрозділ став для нього справжнім домом — з грамотним керівництвом, якісною підготовкою та надійними побратимами. Бачачи, як побудована служба зсередини, Андрій ухвалив ще одне важливе рішення — подбати про свого молодшого на рік брата Миколу. Щоб не чекати повістки навмання, він запропонував братові та командуванню підписати контракт саме з 47-ю бригадою. Тепер вони служать разом.

Ландшафтний дизайнер став сапером: історія захисника з Волині, який після поранення повернувся на війну

Позаду в Андрія — важкі бої на Донеччині за легендарним «нулем», де він дістав тяжке поранення ноги під мінометним обстрілом. Тоді, стікаючи кров’ю, він сам наклав турнікет, а суміжні підрозділи витягли його з червоної зони. Був і момент у бліндажі, коли під ворожим навалом побратими готувалися записувати передсмертні відео, а Андрій гарячково шукав додатковий БК, аби дати останній бій.

Після шпиталів, складних операцій та встановлення пластин у нозі, боєць повернувся на фронт. Минулого року він одружився, у нього народилася донечка Аліса, яку за пів року тато бачив усього два тижні.

«За характером поранення і висновками ВЛК я мав повне право звільнитися, — каже Андрій. — І я дуже хочу бачити, як росте моя дитина. Але я не можу покинути брата. Ми прийшли сюди свідомо, разом тримаємо стрій, і разом повернемося додому після перемоги».