«Луцьк - це міні-Париж», - Олег Скрипка про Волинь, реалії війни і плани після перемоги
Олег Скрипка – це легендарний український співак, який поєднує на сцені силу голосу та сенс буття. Він є справжнім у своїх почуттях і емоціях, адже не може терпіти фальші.
Напередодні соліст гурту «ВВ» поділився з журналісткою «Волинь іnfa» з чим асоціює Волинь, як мотивує себе під час повітряної тривоги та що зробить після бажаної перемоги.
- Як відомо, Ви на Волині не вперше. З чим у Вас асоціюється Волинь?
- Як не дивно, але Волинь асоціюється в мене з вугрями. Шацькі озера, вугрі. А також смачна кава та випічка. Луцьк можна порівняти з міні – Парижем. Місто з усілякими кав’ярнями та смаколиками, де панує мистецька атмосфера.
- Повернімося до реалій сьогодення. Чи зіштовхувалися Ви з певними випробуванням, які репрезентує війна: вимкнення світла, повітряна тривога, тощо?
- Напередодні зливав бензин у генератор. До слова, прикрий інцидент стався тоді коли я давав інтерв’ю американському журналісту. Відтак, вимкнуло світло та інтернет. А ось найяскравіші повітряні тривоги були під час виступу у Жовтневому палаці з оркестром народних інструментів. Так було двічі.
Пригадую, як у вересні я виступав і майже цілий концерт ми зіграли на пісні «День народження». Утім, насамкінець розпочалася повітряна тривога і ми усі спільно з глядачами попрямували до підвалу. Тим не менш, ніхто з присутніх не розійшовся.
Коли прилетіло по Дніпру, у той день ми грали «Маланку». Власне, тоді теж застали повітряну небезпеку. Нестерпно, коли переривається виступ через повітряну тривогу. Але як потім з тієї ж ноти та енергетики почати працювати далі?
Енергетика береться, як у всіх українців. Якщо ж сидіти склавши руки- можна здуріти. Відтак, допомагає волонтерство та підтримка один одного. Тим паче, усі концерти благодійні. Коли ти конкретно збираєш кошти на тепловізори чи безпілотники і згодом бійці із вдячністю звітують про знищення орків – це надихає на енергію. Рухаємось до перемоги!
- Що Ви плануєте зробити після перемоги?
- Напевне, я переконаю родину виїхати закордон, адже вони категорично відмовились проти виїзду з України. Зізнаюсь, я хочу відпочити разом зі сім’єю, сподіваюсь це буде влітку. Також я прагну зробити великий хороший фестиваль. А ще провів би день нічого не роблячи.
- Війна – це каталізатор, який згуртовує та об’єднує суспільство. Ви погоджуєтесь з цим твердженням?
- Війна підняла сенси. Зрештою, багато людей, які мислили та жили поверхнево ці сенси стали для них доступними. Відтак, абсолютно погоджуюсь. Адже в нас є одна мета. Чесно кажучи, об’єднуючий фактор, такий як спільний ворог – це діюча сила. Тоталірне суспільство вигадує спільного ворога, а в нас – він є реальний. Він і раніше був, щоправда чимало українців це не усвідомлювали.
- Пригадаємо трагічну мить, яка сталася 14 липня 2022 року у Вінниці. Близько 11:00 дві російські ракети типу «Калібр» вдарили по місті. Це сталося за 10 хвилин до того, як там мали з’явитися Ви разом з командою. Що відчули в той момент?
- Я усвідомив це мягко. Не те, щоб я надто перелякався. Розуміння прийшло поступово, що відбулося. В той момент ми не могли дозвонитися до свого організатора. І потім помітили, що телефон ввімкнений, незважаючи на приліт. Зрештою, якщо був би приліт – не працював телефон. В ту мить цей фактор нас заспокоїв, було сподівання що він живий. А потім крізь призму телефоного екрану нам відповіла санітарка що він живий але отримав поранення. До слова, це велике диво, що він вижив. Виявилось, що ракета прилетіла з відстанню у пару метрів, де він перебував.
На мій погляд, це був мені наданий знак, але не розшифрував чому так усе відбулося. Коли я повернувся до Вінниці через два місяці потому, ми все таки зіграли концерт. Врешті – решт, ми усі звичайні люди. Господар клубу, де мав би відбутися концерт, організатор…. Вони обидва були поранені. І будівля клубу теж постраждала. Але усі організувалися. І ніхто навіть не здав квитки. Ба більше, ми зібрали кошти для підрозділу, де служить мій гітарист Євген Рогачевський. Якби це був би звичний концерт, він би пройшов – просто. Це був концерт з великим змістом. Нині ми проживаємо часи одкровень, відкриваємо для себе певні чуттєві речі.
- На Ваш погляд, що не вистачає українській пісні?
- Українській пісні не вистачає культурної структури. Тобто, немає розуміння на рівні держави, що ми мусимо зробити і куди ми рухаємось. Тим паче, відсутня позитивна селекція у світі музики. Крім цього, немає так званої «Opinion leadership», – критики, яка давала б людям напрямки. Нині люди просто орієнтуються на показники підписників у соцмережах. Зрештою, усе це регулюється. Це ніби, як омана популярності.
Якщо ж говорити про музику, як про цінність, зміст та сенс – то вона потребує механізм направлення до уваги суспільства. Він у розвинутих суспільствах працює. До прикладу, у Франції є кагорта журналістів до думки яких прислуховуються. Адже вони є спеціалістами у певній галузі. А у нас здебільшого заангажоване телебачення та мополізований музичний ринок. Ці дві сходинки музичні, які керують усією країною. І звісно, вони слідують своїм інтересам, пропихуючи бажаних артистів.
Твердо переконаний, що в Україні був завжди присутній цинізм. Йдеться про політичний та культурний сфери. І пересічний слухач цей цинізм часто – густо не помічає. Суспільство сприймає, це як за чисту монету, присутняпевна безпринципність. Зрештою, прямі конкуренції артистів, які віддано роблять свою справу не мають шансу бути побаченими в сучасному музичному світі. Оскільки вони не володіють інструментом прокрутки сторінки в інстаграмі.
Вони займаються іншими речами. А тих кого бентажать розкрутки власних сторінок – вони на коні. Власне, виходить що публіка приходить на концерт хороших «бізнесменів». Отож, це персона – бізнесмен, який вміє трішки співати чи грати.Так не мусить бути.
Нині вийшла на сцену «Байрактарщина» – втілення цинічного патріотизму. І це поки що не приїхала «Тероборона Монако» в Україну, яка може серйозно взятися за шоу – бізнес. Пригадую час після Революції. Тоді я спостерігав які процеси відбувалися опісля. Зрештою, не факт, що воно відбудеться після перемоги. Проте, суспільство може побачити не тих Героїв війни і Героїв музичного фронту, які несли високо Прапор. Подібне вже відбувалося в країні. Можна впевнено порівняти поличку у супермаркеті: люди купують товар на рівні очей, а ось що стоїть внизу – люди не бачать. І як правило золота: воно на поверхні води не плаває, воно знаходиться внизу. Вони бачать те, що існує на поверхні.
- З ким Ви підтримуєте дружні відносини?
- Рік тому я організовував фестиваль зимовий «Країну мрій». Ось для себе я відмітив декілька артистів, зокрема: «Лемко блю грас бенд», «Пиріг і Батіг», Юрій Сихович, Гордій Старух.
До слова, я б запросив цих артистів на фестиваль. Я вважаю, що українцям варто звернути увагу на вище згаданих вокалістів.
- З ким Ви хотіли заспівати дуетом?
- Не любитель дуетів, оскільки це чисто прагматична історія. Так, у мене був дует з Христиною Соловій. Утім, написавши пісню, я почув саме її образ і голос. Композиція вийшла хороша.
- Що побажаєте волинянам?
- Бажаю мистецького смаку, хороших артистів, якими пишалося місто, таких як Олександр Положинський ( колишній фронтмен гурту «Тартак»). Щоб ми усі якнайшвидше перемогли. І нехай Луцьк і надалі підтримує свій імідж душевного та богемного міста, який нагадає міні-Париж.
Читайте також:
- «Якби я чекав натхнення, я випускав би одну пісню на рік»: відомий співак з Луцька розповів про свою творчість, війну та участь у талант-шоу
- «Поборник розпусти» з тіктоку пан Роман розказав, за що любить Волинь