Луцька психологиня розповіла, з чим українцям доведеться жити після війни

Луцька психологиня Світлана Сасюк назвала п'ять найбільших викликів, з якими прогнозовано усім українцям доведеться вчитися жити після закінчення війни. Це фізичні каліцтва; психотравми; діти, народжені після військових злочинів; діти, що були відчужені та примусово вивезені до Росії, та виклики сім'ї військовослужбовців.

Про це вона написала у фейсбуці.

«Виклик війни не лише у тому, як вижити сьогодні, коли на нас летять ракети. Виклик війни у тому, як нам жити життя після її закінчення», - пояснює вона у дописі.

Далі подаємо текст допису без змін:

Фізичні каліцтва.Важливо, що вже ведеться активна робота по протезуванню, з'являються організації, які цим опікуються, з'являються бренди одягу для цих людей, організації, що опікуються їх психологічним благополуччям. Дуже важливо буде вміти будувати правильні, корисні комунікації і формувати здорове ставлення суспільства, без перегинів у сторону надмірного жалю чи повної байдужості. Нам доведеться навчитися бачити людину, якою вона є цілісно, а не її фізичну ваду.
Психотравми.Не лише фахівцям, а нам усім доведеться знати більше про психотравми, задля того, аби відновлювати здорове функціонування та побудову зв'язків у суспільстві. Прогнозовано зросте запит на психоедукаційну роботу. А у польовій роботі фахівців буде більше питань про трансгенераційну колективну травму, вікарну травму, травму свідка, крім ПТСР та кПТСР.
Діти, народжені після військових злочинів, що стосуються сексуального насильства.Жінки, що є потерпілими від сексуального насильства, скоєного під час війни, не завжди мають змогу перервати вагітність. Іноді то стається через медичні протипокази, іноді через відсутність вчасного діагностування вагітності тощо. Тим не менше, як показує балканський досвід, такі діти у нас будуть. І в більшості випадків - це будуть відмовні діти. Є занотовані історії таких дітей, народжених жінками від солдатів-ґвалтівників майже 30 років тому, під час війни у Боснії та Герцоговині. Наразі в Боснії діє організація дітей народжених після зґвалтування. Нещодавно я мала можливість побувати на семінарі, де один з членів цієї організації розказував свою історію.Їх досвід дуже цінний для вивчення, аби мати змогу зрозуміти, як ми можемо шукати шляхи для найкращої інтеграції. Якщо ми зменшимо хоч на трохи страждання жінок та зрештою страждання таких дітей, це буде чудово.
Діти, що були відчужені та примусово вивезені до Росії.За даними української сторони їх уже 700 000, а Росія заявляє про цифру у 2 мільйони. То є геноцид за всіма ознаками, адже Росія уже стирає усі можливі сліди українського походження цих дітей: змінює документи, навіть законодавчо дозволила всиновлення за 1 день, змінює їх світогляд, через стирання культурних зв'язків. Таке вже було по 2 світовій у Польщі та пізніше у Чехії.Власне, таким дітям у майбутньому буде дуже складно у питаннях самоідентичності і варто теж вивчати подібний досвід інших країн, аби могти реагувати на ці виклики у майбутньому.
Виклики сім'ї військовослужбовців.Після війни лишається шана до військових, але менше говорять про виклики, з якими стикається його сім'я. Це і весь період, з яким жінці доводиться вести сімейне господарювання, без чоловіка, та й байдужість ставлення соціуму до проблем жінки, після повернення військовослужбовця. Нам дуже багато доведеться опанувати і навчитися.