Луцький ветеринар-сопілкар пішов боронити країну із сопілкою за пазухою

Волинянин Андрій Франчак змалку страшенно любив тварин. Тож і фах обрав відповідний – ветеринарну медицину. Свого часу юнак закінчив фаховий коледж у Рожищі, а згодом – і Львівський національний університет ветеринарної медицини та біотехнологій імені С. З. Гжицького. Про це пишуть на сторінці 100-ої окремої бригади територіальної оборони Волині.

Працювати за фахом дипломований фахівець поїхав аж на Черкащину – в козацьке село Скориківка, що під Золотоношею, звідкіля його коріння по маминій лінії та де на той час жила бабуся Ганна, яка вже потребувала постійного догляду.

Після смерті бабусі молодий спеціаліст залишився працювати лікарем-епізоотологом у Скориківці, де жив у дружній парубоцькій компанії разом із псом Барсиком, котом Чорнушкіним та півнем Петьком.

Проте перед Новим 2022-им роком Андрій таки вирішив «на зиму» повернутися до мами в Луцьк (восени родина втратила тата - Анатолія Франчака).

У ніч проти драматичного 24 лютого чоловікові не спалося: тож уже на світанку він збагнув – почалася війна. Нашвидкоруч склавши найнеобхідніше у невеличкий наплічник і сховавши за пазуху футляр із сопілкою, чоловік вирушив до військкомату. Звідкіля був призваний на посаду старшого бойового медика роти забезпечення 100 окремої бригади територіальної оборони.

Із сопілкою не розлучився, бо розумів – без музики не зможе навіть на війні. Закохався ж у це мистецтво ще за часів дитинства, відвідуючи заняття у луцькому Палаці учнівської молоді. Андрій досі із вдячністю згадує свого тамтешнього викладача Сергія Панасовича, а також фільм українського режисера Леоніда Бикова «В бій ідуть тільки «старики»», на мелодіях з якого – «Смуглянка» та «Ніч яка місячна» – свого часу опановував нотну грамоту.

«Коли душа просить – тоді граю. І коли сумно, і коли радісно. Звуки сопілки неначе очищають душу», – розповідає Андрій Франчак.

Проте й військова справа для «Маестро» 100 ОБрТрО не така вже й чужа. Адже наш ветеринар-сопілкар є ще й активним учасником європейського руху історичних реконструкторів. Особливо до вподоби Андрієві період XIII-XIV століть (це, зокрема, часи розквіту Волинсько-Галицького князівства та побудови Луцького замку). З останніх великих подій для волинянина – участь в історичній реконструкції на теренах Польщі Грюнвальдської битви.

Нині ж Андрій допомагає бойовим побратимам боротися із вічними солдатськими напастями – застудами та «вірусками». І не одними лишень пігулками та мікстурами. Неабиякий оздоровчий ефект також мають… фірмові сопілкарські мелодії «від Франчака».

Нещодавно ж наш волинський «Маестро» акомпанував самісінькій переможниці пісенного конкурсу «Євробачення» Руслані Лижичко, яка виступала перед бійцями 100 ОБрТрО. «Ой у лузі червона калина» у виконанні дуету Франчак-Лижичко зірвала оплески стоячи глядачів-слухачів у військовій формі!

До речі, старший брат Андрія – Василь, архітектор за фахом – також служить у ТрО – у столиці, в інженерно-саперному підрозділі. Тож їхня мама, Оксана Василівна, має усі підстави пишатися своїми синами.

А ще воїн-сопілкар Андрій Франчак стверджує, що точно знає, чим закінчиться нинішня війна. Примруживши очі й витримавши невеличку паузу він впевнено каже: «Все буде Україна!».