«Мам, тут таке пекло…» – і зв’язок обірвався. Лучанка вже більше ніж півтора року шукає свого 23-річного сина-морпіха. Відео

Своєю історією Тетяна поділилася з 12 каналом.

У березні 2023 буде два роки як лучанка Тетяна Россіна крайній раз чула голос свого сина. Це була коротка розмова, дзвінок по телефону з палаючого Маріуполя. 21-річний Олександр тримав там оборону разом із побратимами.

Стріляють, моя дитина, напевно, біжить, бо захеканий. Я кажу «Сину, ти тільки бережися, ми тебе дуже всі любимо і чекаємо, ти тільки бережися», а він каже «Мам, таке пекло, то такий жах робиться» і зв'язок обірвався», - пригадує матір крайню розмову із сином.

Після цього Тетяна багато разів прокручувала в пам'яті розмову із сином. Повномасштабна війна застала його вже на фронті. За рік до цього він закінчив Академію сухопутних військ і став морським піхотинцем, служив командиром взводу самохідного артилерійського дивізіону. Спершу Херсонщина, потім Луганщина і Донеччина.

«Я ще не розуміла як і що, але я вже підсвідомо розуміла, що там відбувається просто жахіття, тому що він написав, що вже цілу ніч не спали, вже стріляли. Так як в нас почалось 24-го, а в них вже до того», - розповідає матір.

Відступаючи, підрозділ Олександра опинився у Маріуполі. Тетяна зізнається, тепер кожна згадка про це місто перевертає усе всередині. Зв'язок у Маріуполі гіршав щодня, для того, щоб сказати рідним «все добре», хлопці забирались на багатоповерхівки. У них закінчувалась зброя, боєприпаси, запаси їжі.

Після того, як зв'язку із сином не стало, Тетяна каже, зверталася в усі інстанції аби дізнатися бодай щось про нього. В той жечас у російському телеграм каналі побачила дуже схожого на Сашу хлопця. Дала надію на те, що син живий, позначка «вмережі», яку мама побачила ще торік у травні. Найімовірніше, каже, телефон перевіряли росіяни. Цього ж місяця минулого року Олександра бачили в Оленівці побратими. З того часу жодної звістки про сина. Щодня жінка засинає і прокидається з однією думкою.

«Я не знаю, де знаходиться моя дитина, в якому стані і як він. Всі пороги оббиваю, інколи сил немає, але думаєш, моя ж дитина витримала те все і я мушу витримати і шукаю далі дитину», - ділиться матір. 

Тетяна шукає свого сина вже 20 місяців, їх вона називає пекельними. Каже, для неї немає ні буднів, ні свят, видихнути зможе лиш тоді, коли почує від сина »Мамо я в Україні».

Одного разу Сашко з'явився Тетяні уві сні - сидів вдома за столом змарнілий та худорлявий.

«Каже, «Мам, поможи мені». Я тоді встала, думаю, Боже, дитино, куди ще йти, куди ще їхати, де тебе шукати. Скрізь, ну скрізь бігаю, простоскрізь ходжу, скрізь їжджу», - каже Тетяна.

Олександр потрапив у російський полон коли мав 21 рік. У серпні цього року йому виповнилося 23. Матір вірить, що увесь цей час син чуєїї молитви та відчуває підтримку попри відстань і невідомість.

«Знаю, що тобі тяжко і було тяжко і зараз тяжко. Ти тільки витримай, виживи і повернись живим, благаю, я тебе дуже чекаю, твій брат тебечекає, я тебе дуже люблю. Хочу звернутися до всіх - поможіть найти мені мою дитину!», - звертається Тетяна Россіна.

Читайте також:

• Вважалися зниклими безвісти: на Волинь з полону повертаються ще два захисники
• У Луцький район з російського полону повертається ще один військовий Дмитро Осовий
• Був у полоні зі своєю дівчиною: прикордонник-кінолог з Волині повернувся на рідну землю