У Луцьку вшанували загиблих військових медиків

10 липня 2025 року у Волинській православній богословській академії відбувся молебень пам’яті військових медиків, які загинули, рятуючи інших. Захід організували за спільної ініціативи Ордена Святого Пантелеймона та Міністерства охорони здоров’я України. У залі зібралися родини загиблих, представники влади, духовенства, військові та небайдужі мешканці громади.

Церемонія розпочалася з виконання Гімну України, представлення присутніх і хвилини мовчання. У повітрі — тиша, напруження, вдячність. Потім до слова запросили митрополита Луцького і Волинського Михаїла.

«Медик — це той, хто приймає життя, хто рятує життя. Але наскільки треба мати велике серце, щоб іти туди, де сам можеш загинути, рятуючи інших», — сказав владика Михаїл.

«Мамо, я йду»: у Луцьку вшанували загиблих військових медиків

Після промов у приміщенні академії відбувся молебень. У тиші лунали імена тих, хто вже ніколи не повернеться з поля бою, але залишиться в пам’яті, як символ відваги та самопожертви:

Власюк Сергій Вікторович
Воробець Олексій Степанович
Гнатюк Олександр Вікторович
Гаражджук Петро Васильович
Громик Юрій Григорович
Ковч Олександр Петрович
Вакулінський Артем Петрович
Сивий Олександр Анатолійович
Ткач Роман Леонідович
Янюк Юрій Валерійович
Кривцун Віктор Віталійович
Сілаєв Вадим Олексійович

Особливо зворушливою була розповідь Наталі та Леоніда Ткачів — батьків Романа Ткача, бойового медика, який загинув у лютому цього року. Вони згадали, як син пішов працювати у Луцький військовий госпіталь, був поранений, але не зупинився.

«У перший день війни я прийшла з роботи, а Рома сидів, обійняв форму й сказав: “Я йду”», — згадує мама.

Він рятував людей. Хотів, щоб кожного воїна привезли додому. Він був чесний, справедливий, добрий, мужній. Ніколи не відмовляв у допомозі. Поклав життя заради інших…

Заступник голови Волинської ОВА Григорій Пустовіт подякував родинам загиблих і запевнив, що вони не залишаться без підтримки:

«Сьогодні вшановуємо пам’ять загиблих. Які віддали своє життя незважаючи на те, що вони мали лікувати людей і спасати з поля бою, і віддали своє життя за інших, побратимів, які були теж з ним, вічна їм пам'ять… Ми покажемо всесторонню допомогу родинам загиблих. Вічна їм пам'ять».

Григорій Пустовіт порівняв загиблих медиків із козаками:

«Здавалось, які це були легендарні козаки, які не боялися іти в бій, які не боялися гинути за те, щоб відстояти свою землю. Ми думали «це було якесь особливе покоління». А виявляється, ми жили з Людьми, які для наших дітей та онуків будуть тими самими особливим людьми».

Після завершення молебню всі присутні - родини, військові, священнослужителі, волонтери - вийшли на вулицю. Попри дощову погоду, вони рушили до стенду з портретами загиблих воїнів. Там поклали квіти, схилили голови в мовчанні.

Пам’ять - не лише в словах, вона в кроці під дощем, у погляді на фото, у тремтячій руці з квіткою.