Майже два роки рідні чекали на диво: на Волині провели в останню путь Василя Шуміка

Про це повідомили на фейсбук-сторінці Ковельської міської ради.

Його історія — про звичайного українського чоловіка, який працював, дбав про близьких, цінував прості людські радощі. Він просто жив, допомагав рідним, мріяв, будував плани. Та війна обірвала земний шлях воїна надто рано. Йому було лише 39.

Про Василя, його характер і те, яким він був, говорив у своїй промові під час прощання у соборі Благовіщення Пресвятої Богородиці міський голова Ігор Чайка.

Василь народився 19 лютого 1985 року в селі Лапні Ковельського району. Дев’ять класів закінчив у Рокитниці. У цьому селі минуло його дитинство — поруч зі старшим братом Олександром, під турботливою опікою бабусі й дідуся. Батьки тим часом працювали у Ковелі: мама — помічницею вихователя в дитячому садку, тато — слюсарем у Ковельському управлінні газового господарства.

Та відстань між містом і селом ніколи не розділяла їх. Батьки огортали дітей безмежною любов’ю та турботою. Попри зайнятість на роботі, вільний час батько присвячував своїм хлопцям: навчав усьому, що вмів сам, передаючи їм свій досвід, чоловічу мудрість та хист до господарювання.

Після закінчення школи Василь здобув у ПТУ №5 фах штукатура-плиточника. Працював сантехніком у РЖКП №1, в аварійній бригаді «Ковельводоканалу», а згодом — слюсарем-сантехніком у вагонному депо. Навіть після важкого робочого дня поспішав до села, де допомагав рідним по господарству, заготовляв дрова, дбав, аби близькі ні в чому не мали потреби. У спілкуванні був небагатослівним, спокійним і доброзичливим. Саме за доброту, чуйність і готовність прийти на допомогу його цінували рідні та друзі.

На долю чоловіка випало чимало болючих втрат. У 2014 році після тяжкої онкологічної хвороби померла мама. Василь був поруч із нею до останніх днів. Через шість років не стало й батька. Згодом він узяв на себе турботу про бабусю, яка мешкала в Лапнях. Заради неї навіть залишив роботу, адже рідна людина потребувала постійної уваги та догляду. Після смерті бабусі переїхав до Рокитниці.

Своєї сім'ї Василь не створив, однак був дуже близьким із родиною брата Олександра. Рідні розповідають, що він з особливим теплом ставився до племінників Юлії та Андрія. Любив збиратися за родинним столом, пити чай із солодощами, спілкуватися. Він дуже цінував ці моменти, ця традиція дарувала йому незабутні хвилини сімейного затишку.

Строкової військової служби Василь не проходив через стан здоров'я. Та коли Україна потребувала захисту, він став до лав її оборонців. 11 жовтня 2024 року чоловіка мобілізували до Збройних Сил України.

Після військового навчання у Миколаєві він у складі бригади морської піхоти вирушив на Сумщину, а звідти — на виконання бойових завдань у Курську область. Через кілька днів після передислокації рідні втратили з ним зв'язок. Згодом отримали повідомлення, що він зник безвісти.

Усього два місяці минуло від дня мобілізації до останнього бою Василя. Майже два роки його родина жила в невідомості, сподіваючись на добру звістку. Та лише у 2026 році, під час обміну тілами загиблих воїнів, Захисник повернувся додому «на щиті».

13 грудня 2024 року поблизу населеного пункту Новоіванівка Курської області російської федерації загинув матрос військової частини А1965, стрілець-санітар 2-ї роти морської піхоти Василь Леонідович Шумік.

Від імені громади міський голова висловив щирі співчуття брату Олександру, його дружині Наталії, племінникам Юлії та Андрію, усій родині, близьким і друзям полеглого Захисника.

Поховали Героя на кладовищі в селі Рокитниця Колодяжненської громади, поруч із рідними.

Редакція ВСН висловлює щирі співчуття родині захисника. Світла пам'ять Герою!