«Ми творимо місто навколо себе»: Вадим Курилюк про біг, вітражі та Луцьк

– Вадиме, розкажіть про себе нашим читачам.

–  Я один із засновників «Бігклаб» — бігової спільноти Луцька. Також понад 10 років займаюся студією художнього скла «Шкло». Це мій особистий простір, де я можу творити, наповнювати його змістами. Більшість проєктів — це інтер'єри приватних будинків, але з'являються і публічні. Один із них скоро з’явиться в Луцьку.

– Як ви почали бігати?

– Усе почалося в 2018 році з бажання додати активності у своє життя. Тоді ще не було стабільності, не знав, у чому бігти, як правильно дихати. Але під час карантину у 2020 з'явився час, і я почав регулярно бігати. Створив свій маршрут на 7 км, і це дало результат. Біг допомагає відволікатись від рутини, знижує стрес.

– Як виникла ідея створити бігову спільноту?

– Разом із друзями у 2020-му ми почали збиратись на ранкові пробіжки і з квітня 2022 почали бігати тричі на тиждень. До нас приходили і місцеві, і переселенці. Це допомагало людям соціалізуватись.

– Як ви перетворили це у впізнавану спільноту?

– У 2024 році ми дійшли до 200 учасників. Зрозуміли, що треба змінювати візуал, назву, структуру. Нам допомогла урбаністка Лідія Гонтар і дизайнер Володимир Оверчук, який стежив за нами два роки. Він розробив новий брендинг. Так ми стали «Бігклаб».

– Яких результатів вдалося досягти за останній рік?

– Зросла команда, зросла активність. За пів року ми збільшили спільноту до 500 людей. Запускаємо власний мерч, втілюємо ідеї, не чекаючи допомоги — самі шукаємо ресурси. Люди відчувають себе частиною спільноти, а це надихає.

– Розкажіть про ваш наймасштабніший проєкт.

– «Забіг Кликунів» — наш перший власний захід. За місяць ми організували подію на майже 300 учасників. Підключили громаду, бізнес і муніципалітет. Зібрали кошти на дрони для ЗСУ. Потім провели ще один благодійний забіг для дітей героїв, тож загалом за тиждень зібрали понад 140 000 грн.

– У вас є улюблений маршрут для пробіжок у Луцьку?

– Ми часто імпровізуємо. Найцікавіше — бігти не по колу, а через нові вулички. Це викликає вау-ефект. Часто молодь приєднується прямо з фонтану в центрі, дізнається, хто ми, і приходить на тренування вже свідомо.

– Що сказали б тим, хто хоче почати бігати, але соромиться?

–  Варто просто почати. Навіть якщо не готові до комунікації — просто біжіть поруч. Соціальна взаємодія прийде з часом. Ми робимо соціальні зустрічі після пробіжок — це допомагає новачкам інтегруватись. «Бігклаб» — це не лише про біг, а про спільноту, підтримку, культуру активного життя.

– Які плани у бігової спільноти на майбутнє?

– Ми не женемося за масштабом, а створюємо атмосферу. Події мають бути фанові, затишні, теплі. Хочемо формувати культуру активності в місті, а не просто бігати. І вже надихаємо інші спільноти, ділимося досвідом. Бо тільки разом можна будувати сильну спільноту і сильну Україну.

– Як спільнота впливає на бігову культуру в місті?

– Бігова культура Луцька ще формується. Люди бігають, але здебільшого поодинці. Ми ж у «Бігклабі» даємо цій енергії спільності розростатися, залучаємо нових людей, показуємо, як це можна робити разом. Біг перестає бути просто спортом і стає частиною культури.

– Як почалася ваша історія з вітражами?

– Ще у 2–3 класі я почав копіювати розмальовки — замість розфарбовувати, переносив їх на чистий аркуш і вже тоді створював щось своє. Потім була художня студія, художня школа, а далі — Коледж будівництва і дизайну. Там я захопився монументальним живописом, пробував мозаїку. Мій диплом — мозаїчна композиція у храмі Івана Златоустого в Луцьку.

– Коли ви почали працювати з вітражами професійно?

– Ще в коледжі почав експериментувати. Перший великий проєкт — складна стеля на понад 4 квадратних метри. З того часу все поступово розвивалося. Спочатку майстерня була просто закутком у кабінеті. Згодом — більше ресурсів, більше замовлень.

– Який ваш найемоційніший або найважливіший проєкт?

– Вітражі для храму на Алеї Героїв у Гаразджі. Там я переосмислив композицію, зважаючи на простір і сенс цього місця. Ці вікна — про пам’ять, про підтримку тих, хто втратив близьких. Це не просто естетика — це те, що несе сенс.

– Ви викладали у ВНУ. Які маєте міркування про сучасну освіту і студентів?

–  Проблема — розрив між теорією і практикою. Студенти часто втрачають інтерес, бо не бачать живого прикладу. Я за практичне навчання і за фахівців, які самі творять. Можливо навіть повернутись до викладання, є такі пропозиції. Студентів з потенціалом видно одразу — це як у звичайній розмові: або є контакт, або ні.

– Ви маєте досвід організації масштабних культурних подій у нашому місті. Які з них найпам’ятніші?

– Відновили Віденський Бал у Луцьку — спочатку в університеті, а потім у Музеї Корсаків. У 2019 році прийшло майже 800 учасників. Планували продовжити у 2020, але завадив карантин, а згодом — війна. Проте сама ідея живе, і, думаю, вона ще повернеться.

Читайте також:

• У Луцька з'явився свій колір: що відомо про новий задум. Фото
• Вперше у Луцьку: яким був благодійний «Забіг Кликунів». Фоторепортаж
• Бігова спільнота Луцька запрошує на вечірню пробіжку з екскурсією у вишиванках: коли і де