Монахиня монастиря на Волині розповіла, як після акторства прийняла постриг

Послушниця розповіла Суспільному про свій шлях до чернецтва та показала один день із життя в монастирі.

Родом монахиня Василина з міста Рівного. Там монастирів не має, тому й монахів не бачила, сказала черниця.

"Я завжди думала, що у монастир йдуть люди від якогось нещастя, дуже засмучені, бо щось не вдалося їм. І коли в мене був такий настрій, завжди казала: "Піду в монастир". Але, кажуть, будьте уважні до своїх слів, бо вони мають можливість збуватися. У Господа дуже хороше почуття гумору”, — зізналася вона.

Думки про монастир з’явилися, коли дівчина навчалася у Рівненському державному гуманітарному університеті на акторку драматичного театру. Акторство обрала тому, що не могла визначитися ким бути: чи журналістом, чи лікарем, і кожного року змінювала професію. Сцена ж, пояснила Василина, дозволила б прожити їх усі.

"Мої батьки були шоковані: ти ж ніде не займалася і так далі. Але з часом, зрозуміла, напевно такий був промисел Божий. Тому що зі школи потрапила в атмосферу інтелігенції й більш естетичного виховання, а далі вже був духовний, монастир", — додала монахиня.

Університетські часи Василина й досі згадує, як прекрасний період у житті. Улітку студентка шукала підробіток, та одного разу його не вдалося знайти.

"Пішла в церкву, потім знову. Колись не ходила часто. Раз на рік до сповіді, до причастя, перед Пасхою. Це була традиція. Господь десь торкнувся мого серця, того що, я любила раніше служби, любила храм, але не так часто ходила. В дитинстві бувала, потім якось ні", — розповіла вона.

Походи до Покровського храму в Рівному ставали частішими, й одного вечора, каже монахиня, не захотілося їхати додому після служби, тому подумала, чи можна переночувати у церкві. Тоді студентка співала в хорі Петро-Павлівського храму в Здолбунові й вирішила запитати чи може ще щось робити при храмі.

"Я дуже, довіряла священнику. Він єдиний, хто сповідав нас, спілкувався з нами, він не був байдужим. Я йому розповідала, що є така думка. Він каже: "Та тобі в монастир". Ночувати в церкві — це ж тільки монастир. Я так: знову монастир. Цікаво подивитися було б що таке той монастир", — додала.

Поки зважувала, почалося навчання. Дівчина закінчила університет, працювала в будинку культури. У той час отець запропонував поїхати на екскурсію по монастирях Волині. Зі слів Василини, у Жидичині вона вперше побачила монахів. Каже, вразило, що монах жартує з гостями, так само як звичайна людина.

"Ми звикли, що у соборі співає архієрейський хор, там все помпезно і красиво. А тут один отець Феодосій і потім до нього підійшов отець Макарій. Це такий дует, і це така тиша. Я стояла, і десь на Херувимській пісні розуміла, що вже пів Літургії минуло", — згадала Василина.

Після екскурсії, додала вона, дуже хотіла повернутися в Жидичин знову. Наступних два місяці часто приїжджала на служби.

"Отець Віталій каже: "Май совість, то чоловічий монастир. Що ти братію спокушаєш. Хоч монастир, там є жіночий у Луцьку. Поїдь туди", — сказала монахиня.

Так Василина попросила пожити в луцькому монастирі на місяць під час відпустки. А повернувшись додому, захотіла назад.

"Сиджу на роботі, читаю Євангеліє і в мене таке відчуття, що я тут чужа, що воно мені не миле. Коли спілкувалася з монахами, мені здавалося, що вони мене розуміють. Вони мені були такі рідні. В іншій компанії сиділа, казали: "Ти якась дивна, щось таке говориш, ніби ти якась не така"", — пояснила черниця.

Згодом дівчина поїхала в Луцький монастир Святого Василя Великого і прожила там чотири роки. Зараз несе послух у Жидичині.

"Чернецтво це не понурі люди, які сидять по кутках, тільки моляться і нічого не їдять, як заведено вважати. Насправді монастир — це звичайні люди, які живуть з Господом, які живуть в радості, тому що в монастир йдуть не з розчарування, а за покликом серця", — зауважила Василина.

Монахиня розповіла: день починається з особистої ранкової молитви, після — загальна молитва о 8:00. Далі легкий сніданок, матушка дає кожній завдання: робота на городі, косіння, зайнятися дровами, харчами.

"Усе так само як у людей. Ми насправді працюємо і для себе також. Як кажуть, не будеш працювати, не будеш мати. І щодня маєш якусь роботу. Але в нас обов’ язково теж на шосту вечірня молитва. У нас вечірній час із 20:00 після вечері і до 23:00" , — розповіла розклад дня.

У вільний час у монаха є можливість почитати, помолитися. А о 23:00 полуношниця . Щосуботи звершується панахида, в тому числі за загиблих воїнів. Як зазначила Василина, беруть участь у "Неусипаємому псалтирі".Миряни протягом тижня подають ченцям записки за померлих, а монахи згадують і моляться за них, а також за своїх рідних.

Читайте також:

• Невтомно дбає про храм уже 22 роки: історія священника з Луцького району
• На Волині знайшли найстаріший хрест України: унікальній пам’ятці — близько тисячі років
• У Володимирі готуються до богослужіння з Митрополитом Епіфанієм: подробиці від Ігоря Гузя