«Мрію про шпагат та телешоу»: як лучанка розвиває хіп-хоп у місті

У свої 23 роки Анастасія Ковальчук має власну танцювальну школу, вдячних вихованців, які без перебільшення обожнюють її та велике бажання розвиватися і працювати далі.

Як дівчині, яка з дитинства мріяла танцювати, вдалося цього досягти, та що стало головним поштовхом - вона розповіла виданню ВСН.

«Мріяла навчати дітей танцювати»

До Луцька Анастасія приїхала з Рівненщини. Танцювати любила з дитинства, а щоб стати професійним хореографом, вона пішла навчатися у Волинський національний університет. Зі студентських років почали з'являтися думки про відкриття танцювальної школи. І мрія здійснилася! Спершу у мікрорайоні ЛПЗ, а пізніше у районі «Яровиці».

У цьому Анастасії дуже допоміг рідний брат Роман Ковальчук, який наразі керує спортивним клубом козацького бойового мистецтва «Герць». 

«Він хотів, аби я розвивалася в танцях, а я мріяла навчати дітей. Спочатку в одному із залів Роман зі своїми тренерами проводив навчання з козацького бойового мистецтва, а в іншому працювала я. Раніше думала зупинитися лише на напрямку хіп-хоп, але оскільки я професійний хореограф, то вирішила вести ще й загальнорозвиваючі танці для дітей.

Пізніше почала відвідувати заняття з фітнесу, які проводив брат для батьків своїх вихованців, і так у моєму житті з'явився ще один новий напрямок», - розповідає хореографка.

Найстарші та наймолодші вихованці школи

До танцювальної школи приймають діток з 4 до 10 років на загальнорозвиваючі танці, а пізніше їх ділять на дві вікові групи. На ЛПЗ, де загалом не було схожих закладів для підлітків, ця школа дала можливість танцювати та розвиватися.

«До нас переважно діти приходять з батьками, але хіп-хопом підлітки цікавляться уже самі. Тим більше, у нас перше тренування безкоштовне, аби спробувати себе у танцях, чи підійде тренер, зал. Наприклад, моїм найстаршим вихованцем був 18-річний Михайло, який раніше займався у Романа і через свій уже досвід він швидко показав гарні результати, та уже декілька разів успішно їздив на танцювальні батли. Бувало, приводили діток від трьох років, які ще не готові до таких занять, а уже через рік приходили повторно і займалися із задоволенням», - ділиться тренерка.

Чи швидко можна навчитися танцювати

Наскільки швидко вихованцям дається той чи інший танець, залежить від самої дитини, її бажання та навичок. Наприклад, хіп-хоп танець дитина може вивчити за два тижні. Потрібно лише вивчити основні качі та бази.

«Загалом, аби досягати певних успіхів та вигравати у батлах, потрібно мінімум від двох до чотирьох років тренувань. Усе залежить від музикальності, певних труднощів з рухами. Для деяких вихованців потрібно у хіп-хопі повністю розібрати мелодію на звуки і танцювати під них. Але під час роботи з'являються гарні результати, просто декому потрібно більше часу», - каже Анастасія.

За її словами, у хіп-хопі все простіше, ніж у класичному танці. Проте деяким діткам класика заходить більше, бо там все відбувається повільніше, а декому навпаки - потрібен драйв.   

Вуличні джеми, батли та Тік-ток 

За словами Анастасії, підлітки рідко приходять до неї, аби навчитися танцю саме для публікацій у популярних соцмережах. Адже коли вихованці занурюються у вивчення танцю, їм стає набагато цікавіше виступати на вулицях чи брати участь у батлах. Це нові знайомства, друзі, досвід.

«Ми часто їздимо на балти, джемимо на вулицях, збираємо кошти на благодійний проєкт громадської організації клубу «Герць». Тобто вони ставлять собі уже вищі цілі, ніж соцмережі. А для танцю в Тік-тоці можна і не ходити на тренування, а вивчити їх вдома.

Ми теж пробували таке знімати, але це швидко набридає, бо у нас є більші можливості, ніж вивчити 20-секундний танець. Зокрема, нещодавно збирали кошти на благодійний проєкт для дітей-переселенців та сиріт, аби вони мали можливість відпочити за кордоном від війни, тривог. Мої вихованці позитивно до цього віднеслися, танцювати для них в центрі міста - це круто, адже вони там показують свої навики і розвиваться», - розповідає тренерка.

«Вчуся разом зі своїми учнями»

Після відкриття школи Анастасія зауважила, наскільки важливо для її вихованців брати участь у батлах.

«Батли - це розвиток. І ми долучалися спочатку до місцевих заходів, а потім вже і до київських. Учні мають бачити виступи інших танцюристів у хіп-хопі. Я їм кажу, що вчуся разом з ними, і складно показати їм столичний рівень.

Зараз діти уже самі активно долучаються до того, аби ми поїхали кудись. Самі шукають інформацію про батли й діляться нею. Наприклад, моя вихованка Домініка здобула перемогу у батлі, а Влада - єдина з Луцька пройшла у Києві у 16-ку кращих танцюристів з 300 учасників, а ще виграла два батли. Також у нас був конкурс «Інший вимір», де мої маленькі вихованці виграли перше місце. І з хіп-хопом ми двічі перемогли у конкурсах у своїх категоріях.

Крім того, ми їздимо на різноманітні майстер-класи інших танцюристів та конкурси, де діти виступають як одинично, так і командно. І саме у хіп-хопі діти можуть без освіти хореографа показати хороші результати. Скажу, що в майбутньому три-чотири мої вихованці можуть стати тренерами в цій школі з хіп-хопу», - каже Анастасія.

Але крім викладання танців, дівчина намагаться розвиватися і в інших напрямках, аби показувати дітям нові рухи та вдосконалювати методику навіть стретчингу: «Важливо, аби мої вихованці були здорові, і після моїх тренувань у них не було проблем зі спиною чи ногами. І тому акцентую на правильності виконанні вправ. У своїй школі я можу дати дітям ту основу, після якої вони зможуть вступити в університет на хореографію», - зазначає Анастасія.

«З дитинства мрію взяти участь у телешоу та сісти на шпагат»

Анастасія зізналася, що з дитинства захоплювалася танцювальними конкурсами, зокрема, телевізійним шоу «Танцюють всі». І завжди хотіла взяти у подібному участь, але самокритика зупиняла.

«Можливо, пізніше я пішла б на цей конкурс, бо це така собі дитяча мрія. І просто взяти участь у цьому важливо. Але для цього потрібно без роздумів просто записатися і прийти. Деколи настає такий період, що починаю сумніватися, чи достатньо я даю своїм учням, але я знаходжу підтримку або ж у фітнесі, або ж у загальнорозвиваючих танцях. Тому кожен вид тренувань мені подобається. 

Ще однієї мрією є сісти на шпагат, але поки мені це не вдається через певні фізичні можливості тіла. До того ж, через велику кількість тренувань моє тіло втомлюється, забиваються м'язи. Після стретчингу певний прогрес був», - ділиться тренерка.

Наразі Анастасія викладає сама, без допомоги інших викладачів, а це - по чотири тренування щоденно. 

Молоді хіп-хопери - про школу і танці

Влада: «Мене з дитинства тягнуло до танців. Мама побачила мій потяг і вирішила записати до танцювальної школи. Але тоді не було такої поблизу будинку. І ось відкрилася школа «Баланс», і я вирішила спробувати. Однокласниці не дуже хотіли цього, адже завжди бачили в мені конкурентку. І ось займаюся уже чотири роки, і мабуть я не стала б такою відкритою та емоційною. А Анастасія Олександрівна - це не просто тренер, а друга мама та друг. Вона завжди була наставницею і давала поштовх у тяжкі моменти».

Дарина: «Займаюся тут уже три роки, дізналася про цю школу від однокласниці. Проте їй не сподобалося, а я лишилася тут. І саме хіп-хоп є ближчим мені до душі, ніж інші танці».

Іванка: «З «Балансом» я познайомилася завдяки брату, який займався у «Герці», а сестра почала займатися тут фітнесом і запропонувала мені спробувати хіп-хоп. Мені було важко, боялася, але я себе пересилала і не шкодую. Знайшла тут багато друзів, а наш тренер - це справжній мотиватор та друг».

Андрій: «З дитинства я займався танцями, але коли перейшов в іншу школу, то вони мені не сподобалися. І мама мого однокласника порадила нам цю школу. Ми боялися, але нам сподобався колектив, особливо, коли взнав Анастасію Олександрівну - це неймовірна людина та тренер». 

Домініка: «Раніше я займалася бальними танцями, але після звільнення тренера ми дізналися про цю школу і вирішили спробувати. Хотіла спробувати щось нове і почала займатися хіп-хопом. Мені сподобалося і планую танцювати далі». 

Текст: Юлія АНТОНЮК

Фото: Роман ДОМБРОВСЬКИЙ