На фронт - усією родиною: мати-героїня з Волині чекає з війни чотирьох синів, зятя та трьох онуків

На фронт - усією родиною: мати-героїня з Волині чекає з війни чотирьох синів, зятя та трьох онуків

Щодня мати-героїня й одночасно мати героїв Ольга Назарчук із Волині чекає з війни своїх захисників. Зараз вони на передовій. А тому серце 73-річної Лукашівни ледве витримує напругу переживань, яку час від часу послаблюють звістки від найрідніших про те, що живі і здорові. У щоденних молитвах просить для них Божого захисту та щиро сподівається на закінчення цієї війни.

Про неї розповідає газета «Полісся».

На війну — всією родиною

Син Ольги Лукашівни Володимир – військовий на пенсії. Свого часу був прикордонником, потім близько року захищав Україну в АТО. Тож тієї ночі, коли росія розпочала повномасштабне вторгнення, до нього зателефонували і сказали, щоб був готовим. Петрович, зрозумівши всю серйозність ситуації, одразу обдзвонив своїх рідних і вже наступного дня усі зібралися на родинну розмову. Кожен розумів, що очікувати від підступного ворога можна будь-чого, а тому на питання «Ну, то що?» зібралися і вирушили до військкомату. Зять Анатолій, який з труднощами тоді повернувся з роботи на Київщині, сини Володимир, Анатолій, Андрій. А також Сергій зі своїм сином Олексієм. Сказав, що аж ніяк не може залишитися вдома, якщо його сина заберуть. Тому разом і пішли захищати рідний край.

«Їдемо з чоловіком та братом Толею до Каменя, а вони по дорозі один в одного питають: «Ти хоч пам’ятаєш, як в руках тримати автомата?». «Бог його знає. Може, й пам’ятаю», — наче спокійно та, зрозуміло, що з тривогою відповідав інший.  На що перший зізнавався, що руки тремтять лише від уявлення того, що його таки доведеться тримати», — розповідає донька Ольги Лукашівни Тетяна Звонюк.

Вона силоміць стримує сльози – пригадалося, як тоді страх і розпач оселилися в душі, бо розуміла, як і кожна жінка, котра відпускала на війну чоловіка, що статися може будь-що.

«Тоді багато чоловіків йшло обороняти Україну. Але чого мої — всі? — риторично крізь сльози ставить питання Ольга Лукашівна. І одразу пояснює: – Сини завжди були один за одним. І цього разу, якщо хтось із них ішов на війну, то й інші  вслід. Такі вони в мене, — плаче, втираючи на засмученому обличчі сльози.

Адже не стали до лав ЗСУ після вторгнення росіян хіба її старший син Валерій, якого не взяли, бо він уже пенсіонер, та Василь, котрий за станом здоров’я був комісований.

На фронт - усією родиною: мати-героїня з Волині чекає з війни чотирьох синів, зятя та трьох онуків

Всі інші її хлопці разом потрапили у нашу соту бригаду тероборони. Знаходилися на різних позиціях вздовж кордону з Білоруссю, але бачилися, навідувалися додому.

Єдиним кулаком, щоб бути сильнішими

Бачаться зрідка і тепер. Хоч також знаходяться на різних позиціях, правда, вже далеко від домівки, на Бахмутському напрямкові. Там котрий місяць особливо «гаряче», тож вдома їхні дружини, діти та найрідніша – мати – постійно моляться і з нетерпінням чекають бодай якоїсь звісточки.

«Якраз днями наші хлопці відшукали можливість та зустрілися. Володя, Андрій, два Толіки, Сергій із сином Олексійом зібралися, сфотографувалися, підбадьорили один одного. Так би мовити, єдиним кулаком, щоб бути сильнішими. Вони ж теж переживають один за одного, бо, наприклад, брати Толя з Андрієм (були прикордонниками) і син Сергія Олексій зараз разом. А мій чоловік – зв’язківець. У нього інший напрямок роботи, тож в іншому місці. Сергій — в розвідці. Володя також в іншому батальйоні», — розповідає пані Тетяна.

Каже, що всі вони, усвідомлюючи постійну небезпеку, дуже переживають один за одного та ще за двох племінників, які сьогодні також на захисті України.

«Як і Олексій, мій онук Андрій (син найстаршого Валерія), вже вдруге на війні. Він був медиком і працював у військовому госпіталі, коли Росія вторглася на Донбас. Тоді хлопця покликали в АТО. Сьогодні він знову на захисті. Проходить військові навчання. Інший онук, тобто чоловік онуки Альони, Юрій, також брав участь в АТО/ООС. Як Росія повномасштабно напала, у нього ще не закінчився контракт, тому автоматично опинився на війні. Зараз він опановував снайперську справу», — розповідає бабуся Ольга.

Вона впевнена в гідності всіх своїх хлопців, які стали на захист України. Мовляв, як змалечку рівнялися один на одного в хороших справах, так і тепер. Ніколи їй не було соромно за своїх синів, а зараз і за онуків. Ятриться серце лише від того, що вони постійно в небезпеці.

«Прошу в Бога, щоб з війни мої захисники повернулися живими»

«Виховала семеро дітей, маю 16 онуків та 6 правнуків. Завжди жила так, аби іншим було добре. А зараз бачу, що й хлопці такі мої. Пішли воювати, бо відчували, що то їх обов’язок. Тепер постійно думаю, як вони там», — говорить бабуся.

Але, як вони насправді там, ніхто не зізнається.

«А при розмові за тими сльозами і не розпитаєш, що та й до чого», — каже.

Мати намагається не підпускати поганих думок, та розуміє, що війна — то біда. Тому на душі в неї постійно тривога. А ще печаль — не так давно відійшов у засвіти син Василь, з яким проживала. У 2015-2016 він більше року був в АТО. Там втратив здоров’я, тож на війну його не взяли. Та, очевидно, постійна тривога за братів також далася взнаки. У березні він раптово помер.

«Зосталася я сама. І всім серцем прошу в Бога, щоб з війни мої захисники повернулися живими, щоб їхні дружини і дітки не горювали», – мовить Ольга Лукашівна.

Її донька додає, що неспокій на передовій вони щоразу чують при розмові телефоном: лунають постріли і вибухи. Але хлопці заспокоюють рідних, мовляв, то добре, що чути, гірше, коли тиша. Але постійні обстріли тримають у неабиякій напрузі захисників.

«Брат Андрій сказав, що для нього після Пасхи такої нації як росіяни взагалі не існує. Бо те, як вони гатили на це велике свято, з якою ненавистю намагалися знищити українців, навіть неможливо описати», — зауважує пані Тетяна.

Аби ж хоч якось допомогти своїм близьким на фронті, родина Назарчуків збирає кошти на придбання необхідних для них засобів. Наприклад, тепловізорів, які допомагають вистежувати ворога, виконувати бойові завдання.

Так, наразі триває збір на ці прилади на картки

ПриватБанку

4149 4991 2580 7956 (Назарчук Ангеліна Сергіївна),

5168 7451 2086 0827 (Назарчук Андрій Петрович);

Монобанку

5375411205785400 (Назарчук Ангеліна Сергіївна),

4441114429029455 (Назарчук Наталія Анатоліївна).

Тетяна Приходько

Читайте також:

Можливо зацікавить

Мобілізація зміни

Мобілізація по-новому: як ухвалений законопроєкт змінить життя військовозобовʼязаних

Соледар Герой України

Майже 40 днів лікарі боролися за його життя: 23-річному захиснику з Волині просять посмертно присвоїти державну нагороду

хвороба дитина

Не може самостійно навіть жувати: 5-річному хлопчику з Волині потрібна допомога

«Ніхто не народився військовим. Ніхто не був створений для цієї війни», - захисник з Луцька на псевдо «Алабай»
історії війни

«Ніхто не народився військовим. Ніхто не був створений для цієї війни», - захисник з Луцька на псевдо «Алабай»

Автомобіль
фото

Волинянин вкрав автомобіль та втопив його

Великдень-2024

Здорожчання продуктів: у скільки волинянам обійдеться великодній кошик

Мобілізація автомобіль

Закон про мобілізацію 2024: у кого та за яких умов можуть вилучити авто

Бої за Соледар

Поліг під Соледаром: Герою з Волині навіки 25

Рецепт з яблук
відео

Швидко та смачно: волинський-блогер-пекар поділився рецептом яблучного тарт татену