На Волині попрощалися із загиблим Героєм Миколою Кузнєчихіним

10 серпня назавжди залишиться в пам’яті рідних, близьких, побратимів і всіх жителів громади, як день прощання із мужнім Захисником України — старшим сержантом Кузнєчихіним Миколою Миколайовичем, інформують на сайті селищної ради.

Цього дня громада зустрічала свого Героя в особливій тиші. Люди виходили на дорогу, ставали навколішки, схиляли голови та тримали в руках квіти, аби віддати останню шану тому, хто віддав своє життя за кожного з нас. У скорботі зупинявся час, а сльози ставали мовчазною молитвою за Захисника.

Літія та прощання з Героєм відбулися біля будинку, де проживав Микола Миколайович. Саме тут він жив, мріяв, любив, повертався додому до найрідніших людей. Тут його знали не як військового, а як сина, чоловіка, батька, брата, рідну людину. І цього дня саме до рідного дому він повернувся востаннє…

Особливо важкими ці хвилини були для мами, дружини, дітей, сестер, рідних і близьких. Неможливо змиритися з тим, що більше не відчиняться двері назустріч рідній людині, не пролунає його голос, не буде обіймів і простих щоденних слів. Війна забрала не просто воїна — вона забрала для родини найдорожчу людину.

У Свято-Покровському храмі селища Іваничі відбувся чин похорону, який звершив єпархіальний благочинний Володимир-Волинської єпархії, благочинний Іваничівського благочиння, настоятель Свято-Покровського храму, митрофорний протоієрей отець Андрій. У спільній молитві за упокій душі полеглого Захисника об’єдналися рідні, друзі, побратими, представники влади та жителі громади.

Під час церемонії прощання до присутніх звернулася секретар Іваничівської селищної ради Наталія Мазурок. У своєму слові вона висловила щирі співчуття родині полеглого Захисника та вдячність Герою за його мужність, відвагу і жертовність заради України.

Під час останньої молитви в храмі було особливо тихо. У цій тиші — біль матері, сльози дружини та дітей, біль сестер і всіх, хто любив та знав Миколу. Є втрати, до яких неможливо підготуватися. Є біль, який не минає — з ним просто вчаться жити.

Після заупокійної молитви громада провела Героя до місця його останнього земного спочинку.

Під звуки Державного Гімну України та військові почесті старшого сержанта Кузнєчихіна Миколу Миколайовича поховали на кладовищі селища Іваничі.

Над його могилою майорітиме синьо-жовтий прапор — символ держави, за яку він віддав своє життя.

Сьогодні його вже немає поруч із рідними. Але він назавжди залишиться у їхніх серцях — у спогадах, фотографіях, родинних історіях, у дитячій пам’яті, у молитвах матері та дружини. Людина живе доти, доки живе пам’ять про неї. А пам’ять про Миколу Кузнєчихіна житиме вічно.

Минають роки, але пам’ять про Героїв не згасає. Вона живе у вдячності людей, у молитвах рідних, у мирному небі, яке вони виборювали для майбутніх поколінь. Ім’я Миколи Кузнєчихіна назавжди буде вписане в історію Іваничівської громади як ім’я мужнього Захисника, який до кінця виконав свій військовий обов’язок.

«Низько схиляємо голови перед світлою пам’яттю Героя. Щиро співчуваємо мамі, дружині, дітям, сестрам, усім рідним і близьким. Розділяємо ваш невимовний біль та молимося, щоб Господь дарував сили пережити цю непоправну втрату.

Нехай Господь прийме душу воїна у Своє Царство, а його подвиг назавжди залишиться у пам’яті вдячної України», — йдеться у дописі.

Редакція ВСН висловлює щирі співчуття родині захисника. Світла пам'ять Герою!