«Наша Мурашка»: побратими про військового медика з Волині, яка загинула під час ракетного обстрілу

Величезні корзини та букети живих квітів, що символізують весну й буйноцвіття, принесли у Міжнародний день медичної сестри Оксані Горпініч. Але, а жаль, її саме цього теплого травневого дня проводили на вічний спочинок у Благодатному. І хоча траурний кортеж прибув у селище пізно вночі, вдячні земляки зустрічали її з прапорами України та квітами, стоячи на колінах. Про це пише видання «Наше місто».

Служити у батальйон «Волинь» Оксана Леонідівна прийшла ще 2014 року.

«Наша Мурашка» - так любовно називали її солдати. Бо й справді, ніби невтомна мураха, була всюди, де чекали її допомоги. Не злічити тепер тих, кому вона врятувала життя. Зі своїми хлопцями з перших днів війни була там, де найважче. Загинула, рятуючи воїнів, під час ракетного обстрілу неподалік міста Ізюм.

Вона й справді спішила жити, немовби передбачала, що Всевишній виділив надто короткий вік. І у свої сорок чотири роки стигла завоювати авторитет і довіру, як медик, не лише у Заболотцях, де свого часу жила і працювала, а й у навколишніх селах та колективі іваничівських медиків. А ще благословила у світ двох чудових донечок, видала їх заміж і тішилася двома онуками, які народилися один за одним, і невдовзі їм буде по три роки.

Припадають до домовини її невтішні у горі донечки Іринка і Наталочка, бо навіть не можуть в ці останні години пригорнутися до матусі. Адже з-під завалів Оксану Леонідівну витягнули аж через п’ять днів після загибелі. А ще знадобилося кілька діб, аби доставити тіло додому.

Навколішки стоячи, не скупляться на чоловічу сльозу бойові побратими, виголошуючи своїй рятівниці слова безмежної вдячності та даючи обітницю, що вічно пам’ятатимуть безстрашну жінку-воїна, не забуватимуть її рідних. З хвилюванням згадували короткий, але яскравий життєвий шлях Оксани Горпініч Нововолинський міський голова Борис Карпус, староста Благодатного Олена Леоненко, головний лікар Іваничівського Центру ПМСД Роман Киця та інші після заупокійної служби, яку провели священики ПЦУ у храмі Винесення Чесних Древ Христа Господнього.А потім – дорога, встелена квітами, до останнього місця спочинку, - кладовища у Благодатному.

Про те, як прощалися з жінкою-воїном можете прочитати ТУТ.