Навіки молодий: на Волині попрощалися з 22-річним Героєм Назаром Кіперчуком

Про це повідомили в Ковельській міській раді.

Назар народився у нашому місті. Навчався у ЗОШ №8, згодом — у Ковельському центрі професійно-технічної освіти. Захоплювався бойовим гопаком, пробував себе в різних видах спорту, шукав заняття, які були йому до душі. Мама згадує: син завжди мав сильний характер, власну думку й умів її відстоювати.

Ледве досягнувши повноліття, поїхав на заробітки до Португалії — хотів стати самостійним. Та незадовго до початку повномасштабного вторгнення повернувся додому. Уже тоді говорив, що має захищати Україну: «Хто, як не я».

У перші дні великої війни він звернувся до місцевого ТЦК із бажанням піти на фронт, однак через молодий вік його не взяли. Тоді Назар долучився до волонтерства: переганяв військові автомобілі на передову, допомагав із логістикою, евакуйовував людей із небезпечних територій у безпечніші регіони заходу України. Опікувався пораненими військовими, відвідував госпіталі, підтримував родини захисників.

Багато друзів і знайомих Назара з перших днів повномасштабної війни стали на захист України. Серед них — Почесний голова молодіжної ради міста Ковеля Олександр Філон, який загинув влітку 2023 року, а також його друг, воїн Данило з позивним «Тюр». Зрештою Назар і сам вирішив іти на фронт.

Влітку 2025 року хлопець повідомив про це мамі: «Прийми, це мій вибір. Я чекав три роки, маю йти, бо хлопцям потрібна ротація».

На той час він працював у Києві водієм у приватній компанії. Там познайомився зі своєю коханою — Христиною з Полтавщини. Однак ні життя у столиці, ні робота, ні особисте щастя не змогли переконати його залишитися в тилу. Почуття відповідальності перед країною та побратимами стало сильнішим. Назар підписав контракт із Національною гвардією України та долучився до корпусу «Азов».

У війську він швидко знайшов своє місце. Як вправний водій доставляв провізію й спорядження на позиції, перевозив військових, допомагав облаштовувати бліндажі.

Про війну рідним розповідав небагато. Після кожного завдання писав коротко, але найважливіше: «Приїхав, живий».

Та один із виїздів на евакуацію побратимів став для Назара останнім. Автомобіль із військовими потрапив під ворожий обстріл. Водій військової частини 3009 Національної гвардії України — бригади оперативного призначення «Любарт» 1-го корпусу «Азов», солдат Назар Кіперчук отримав тяжкі поранення. Його серце зупинилося 24 лютого 2026 року поблизу населеного пункту Чернігівка Покровського району Донецької області.

Сотні людей прийшли подякувати Герою за його мужність, самовідданість і любов до України.

«Є моменти, коли слова безсилі. Коли батьки втрачають дитину, жодні слова не здатні полегшити їхній біль. Назару Кіперчуку було лише 22. У цьому віці зазвичай будують плани, мріють, шукають свій шлях. Та Назар зробив дорослий і свідомий вибір — стати на захист України.

Висловлюю щирі співчуття мамі Ірині, татові Олександру, брату Владиславу з сім’єю, коханій дівчині Христині, бабусям Фаїні Василівні та Олені Адамівні, дідусеві Борису Михайловичу, хрещеним батькам, усім рідним і близьким Назара», — сказав під час громадянської панахиди міський голова Ігор Чайка.

Приїхав попрощатися зі своїм другом побратим, командир одного з підрозділів Національної гвардії України Данило з позивним «Тюр».

«Назар був для нас не просто другом, побратимом — це частина нашої сім’ї. Він виконував найскладніші завдання на фронті. На нього завжди розраховували і знали: він приїде — і всі повернуться з позицій. Назар врятував багато життів.

Він був одним із кращих побратимів. Він залишається з нами — не лише в пам’яті, а й у наших справах. Ми доведемо цю справу до кінця. Будемо виконувати завдання до останнього, так, як це робив Назар. Вибачте, що не вберегли», — поділився Данило.

Поховали воїна на Алеї Героїв міського кладовища.

Редакція ВСН висловлює співчуття родині воїна. Вічна шана і слава Герою!