«Найбільше любив Україну»: пам'яті кіборга з Волині Вячеслава Зенца присвячується

Вийшов з Донецького аеропорту, та через 8 років загинув на Харківщині

Війна для волинського кіборга розпочалася у 2014 році.

«Боляче дивитися, коли гинуть молоді непідготовлені хлопці», – казав Вячеслав тоді. 

Сам же, за іронією долі, став військовослужбовцем у день свого сорокаріччя.

Служив Вячеслав у складі 95-ої окремої десантно-штурмової бригади. Мар'їнка, Піски, Дебальцеве, Попасна – був практично в усіх гарячих точках. Він один із тих, хто обороняв Донецький аеропорт. Тоді вороги захисників летовища назвали кіборгами, бо вони билися так, наче зроблені зі сталі. Про бойові заслуги військовослужбовця свідчать ряд нагород та відзнак.

Після демобілізації чоловік працював за кордоном. Повномасштабне вторгнення Росії застало Вячеслава у Польщі. Він одразу приїхав додому і, як належить військовозобов’язаному громадянину, пішов у військкомат.

У складі 14-ої окремої механізованої бригади до останнього боронив державний суверенітет на Сході України. 25 лютого 2023 року життя військовослужбовця обірвалося. Сталося це внаслідок ворожого обстрілу в районі населеного пункту Гряниківка, що на Харківщині.

Завжди був першим

Люди не тамують сліз. Ридає у скорботі дружина. У відчаї осиротілі доньки. Дарма кажуть, що чоловіки не плачуть. Коли болить, то сльози не піддаються контролю. А братам Вячеслава болить. Дуже. Серед них трьох Славко був найменшою дитиною у сім’ї. Однак, завдяки своїй надмірній активності, завжди був першим. Першим пішов і у засвіти.

«Я знав його особисто й мав можливість та честь спілкуватися з ним. Якось я запитав одну просту річ. Запитав чи йому не страшно. А він відповів: «Ми кіборги – нас вбити неможливо». З цією думкою він боронив Україну. А Україна – це кожен з нас. Не забуваймо про це», – звернувся до людей під час громадської панахиди Рожищенський міський голова Вячеслав Поліщук.

«Йому боліла Україна»

Віддати шану побратиму приїхали військовослужбовці, які тривалий час пліч-о-пліч боронили з ним Україну. Анатолій Репш – один з тих, хто виносив Славика з поля. Вдень були суцільні обстріли, то ж виносили вночі. Бо своїх не лишають, навіть мертвих.

«Він був справжнім українцем. Йшов на найризикованіші завдання, ніколи не давав задню. Завжди був на крок попереду за всіх. Бували різні ситуації. Але на нього завжди можна було покластися. Йому боліла Україна. Він дуже хотів щось змінити і робив для цього все, що міг. Так сталося, що вистріл з танка обірвав життя. Він віддав всього себе цій перемозі. Того дня, коли це сталося, я був на сусідній позиції. Танк працював з самого ранку по нас. Ми нічого не могли зробити», – пригадує військовослужбовець.

«Це була та людина, яка кує цю перемогу. На таких людях тримається війна. В нього не було політичних амбіцій, він не планував військову кар’єру. Був простим хлопцем, який знав свою роботу і добре її робив. Він любив Україну. І це велика втрата для держави й усіх нас», – ділиться спогадами ще один побратим з позивним «Лісник».

Село Гряниківка розташоване неподалік Куп’янська Харківської області. Чоловіки кажуть, що там направду важка ситуація. Але переконані, що зможуть втримати позицію. 

«Він воював за всю Європу»

Щирими словами шани відгукуються про Вячеслава його колеги з Польщі. Директор PPHU KICKA Кшиштоф Кіцка надіслав дружині загиблого щемне відео зі словами підтримки.

«Він воював за Україну, за свій народ, а також за всю Європу. Він сплатив найбільшу ціну, яку можна було сплатити своєму народу та всьому світу», – зазначає пан Кшиштоф у відеозверненні.

«Передай привіт моєму Володі»

Алея слави на рожищенському кладовищі майорить синьо-жовтими стягами. Тут знайшли вічний спочинок патріоти України, її сини та Герої, які віддали за Батьківщину найцінніше – своє життя.

Це місце – болюче, як шов для десятків батьків, вдів, тих, хто пережив непоправну втрату рідної серцю людини. Сюди вони приходять у хвилину відчаю та туги.

«Передай привіт моєму Володі», – нахилившись над домовиною Вячеслава, шепоче мама Володимира Коваленка Валентина Володимирівна.

Володимир Коваленко – Герой України, який загинув у липні 2022 року. Чоловіки зростали на одній вулиці. Одночасно потрапили у лави Збройних сил України. Вячеслав, як старший та досвідченіший військовослужбовець, багато вчив та допомагав Володимиру. 

«Син завжди казав, що на Славика можна покластися. Він був порядний та чесний. Коли Володя помирав, то останню свою волю передав через Славика», – ятрить серце спогадами згорьована жінка.

Вячеслава Зенца похоронили поряд з могилою Володимира Коваленка. Чоловіки разом обороняли Україну від ворога. Тепер разом нестимуть варту в Небесному легіоні.