Помер під час відпустки вдома: історія непростих поворотів долі захисника з Волині Дмитра Бойчука

Про це пише газета Ратнівщина. 

Його бойовий шлях почався ще задовго до повномасштабного вторгнення – він боронив Україну в зоні АТО. Життя Дмитра не балувало. Ще будучи зовсім маленькою дитиною, втратив маму. Вона разом зі своєю мамою загинула в автокатастрофі. Так троє хлопчиків – Олександр, Дмитро та Микола – залишилися без материнської любові. Маму їм замінила бабуся з боку тата Валентина Миколаївна.

Батько Руслан Бойчук одружився вдруге. Дітьми опікувався, але вони проживали з бабусею.

Дмитро закінчив Ратнівську школу № 2 і став студентом Камінь-Каширського профтехучилища. З 2012 до 2015 року здобував там фах маляра, штукатура. Тато хлопця Руслан Бойчук розповів, що у 2017 році син пішов служити в АТО. У зоні бойових дій був два рази по півроку. Невдовзі після мобілізації Дмитра на контракт на три роки на службу в АТО пішов і його брат Микола.

Брати Олександр та Микола створили свої сім’ї. Бабуся Валентина померла. І вийшло так, що Дмитро залишився жити у квартирі. На військову службу його мобілізували на початку 2025 року. Він служив прикордонником на одній із прикордонних застав Ратнівщини у складі 6 Волинського прикордонного загону. А після Великодня 2025 року його перевели в зону бойових дій на Донеччині. Там, у складі 3 Луганського прикордонного загону він прослужив аж до відпустки, яку отримав наприкінці вересня.

За словами тата Дмитра, 21 жовтня він мав повернутися у свою бойову частину. Але 19 жовтня увечері захисник помер від гострого панкреатиту. 20 жовтня відбувся похорон військовослужбовця. Чин відспівування звершив священник храму Різдва Пресвятої Богородиці селища Ратне протоієрей Микола Півень. Громадські активісти, які організовують авто-мотосупроводи військових, провели його до місця останнього спочинку з прапорами. Вийшли віддати останню шану захисникові учні та колектив Ратнівського ліцею №2, у якому навчався Дмитро.

Як і в кожної людини, у нього були свої слабкості і недоліки, але ратнівчани пам’ятають його завжди щирим, добрим, усміхненим і абсолютно незлим. Зі щемом у голосі і сльозами на очах пригадують дитячі і юнацькі роки хлопця сусіди, друзі, родичі.

Звістка про смерть Дмитра Бойчука відгукнулася у серцях педагогів і колишніх одногрупників гарними спогадами:

«Світла пам’ять Герою…

Колектив та учнівська родина Камінь-Каширського вищого професійного училища глибоко сумує і висловлює щирі співчуття рідним з приводу передчасної втрати нашого випускника, відданого сина України – Дмитра Руслановича Бойчука.

Дмитро народився 22 березня 1996 року. У 2012-2015 роках він навчався у нашому закладі, де здобув професію маляра, штукатура. Він був світлою, працьовитою та щирою людиною, яка залишила по собі добрий слід.

Від початку російсько-української війни Дмитро став на захист рідної землі, вступивши до лав Збройних Сил України, де мужньо боронив нашу свободу.

На превеликий жаль, підступна війна забирає життя не лише на полі бою. Серце Героя зупинилося вдома, під час його короткої відпустки.Ми схиляємо голови перед світлою пам'яттю Дмитра Руслановича Бойчука. Його відвага, вірність присязі та жертовність назавжди залишаться прикладом для майбутніх поколінь.

Герої не вмирають! Вони живуть у наших серцях, у кожній врятованій весні та у вільній Україні, за яку вони віддали найдорожче».

 

У день похорону Дмитра його дядько Володимир, якому завжди була небайдужою доля племінників, написав на своїй сторінці у фейсбук:

«Герой, який заслуговував на життя, відійшов у вічність!

Солдат 3-го прикордонного загону Дмитро Бойчук, 22.03.1996 р. н., з Ратного. Ми не хотіли вірити… Просто ні розум, ні серце не сприймали цього. Ти повернувся живим у відпустку додому, але, на жаль, доля вирішила інакше – серце Героя зупинилося вже вдома, на рідній землі… Мужній, сильний, справжній – Ти залишишся в наших серцях назавжди. І коли, здавалося б, доля дала Тобі трохи спокою, трохи тиші, Ти відійшов у Вічність.

Ми будемо пам’ятати Тебе не лише як воїна, а як Людину. Сильного, чесного, доброго, справжнього. Нехай земля буде Тобі легкою, а небо – вічно мирним і спокійним, наш найрідніший племіннику, наш любий Дмитрику, наш ГЕРОЮ! Царство Небесне! Вічна Тобі слава і пам’ять! Ти серед нас! Ти з нами!»

Ось так життя перегорнуло сторінку ще одного захисника, який боронив Україну від російського ворога в АТО, який продовжив службу під час повномасштабного вторгнення, але померти йому судилося не в зоні бойових дій, а тут, на місці, в Ратному. Лише 29 років відвела Дмитрові доля, та за своє коротке земне життя він пережив багато. Вічна пам’ять і Царство Небесне захиснику!

Марія ЛЯХ

Читайте також: 

• Пройшов пекло війни, та життя обірвалося у відпустці: Герою з Волині навіки 50
• Загибель підтвердилася майже через десять місяців після зникнення: історія полеглого Героя з Волині Анатолія Барабана
• «Медики казали, що 8 — 200, 40 поранених, 6 зниклих безвісти», — військовий про удар під час шикування