«Медики казали, що 8 — 200, 40 поранених, 6 зниклих безвісти», — військовий про удар під час шикування

За кілька діб стало відомо, що серед загиблих та поранених були військовослужбовці 35-ї бригади морської піхоти, які прибули того для нагородження. Це Суспільному підтвердили родичі загиблих та поранених. Вони також повідомляли, що бригада не контактувала й не інформувала їх належним чином про те, що трапилося.

Журналістам вдалося поспілкуватися з військовим, який 1 листопада також приїхав на нагородження. Публікуємо його розповідь про те, що трапилося того вечора, прямою мовою — і на умовах анонімності з міркувань безпеки.

Це була річниця створення батальйону й мало би бути урочисте нагородження з вогнищами та смолоскипами. Нам скинули дві локації, куди треба було приїздити. Ми з побратимами були в першій групі, у лісі, де запалювали факели. Але один із моїх побратимів — на другій точці, біля магазину. Тривога була вже давно. Ми їхали туди без навігатора, бо він просто не працював через тривогу. Погода була похмура, ніякі дрони чи крила над нами не висіли. Швидше за все, нас хтось "злив" зі своїх. Вони знали ці дві точки і вдарили через 15 хвилин після того, як уже мало початися нагородження.

Коли ми приїхали в ліс, командир сказав нам чекати. Ми стояли за метрів сто від факелів. Десь за 15 хвилин у цю точку прилетів Іскандер. Ми нічого по суті й не почули — був вибух, ми попадали. Одному хлопцю, який стояв біля нас, посікло ногу, іншому — плечі. Але нам просто пощастило, що ми чекали й не стояли там, де мало би бути нагородження. Всі хто там був — двісті. Скільки конкретно, я сказати не можу, але троє людей точно. Вночі їхні тіла не вдалося знайти, вони лежали там до ранку. Якби ми стояли всі в тій точці, нас би всіх і поклали.

Ми почали їхати по полях, просто навпростець. Потім прилетіли ще шахеди.

Я особисто не чув, як прилетіло й на другу точку, біля магазину. Коли ми вже їхали з лісу, то поабчили, що і в самому селі щось горить. Один із військових писав у групу: "викликайте швидкі в село", там були поранені. Він сам був важко поранений і потім помер у лікарні.

Ми повернулися в село, бо наш побратим, який був біля магазина, не виходив на звʼязок. Медики казали, що восьмеро — 200, сорок поранених, шість зниклих безвісти. Це все серед військових. Ми хотіли забрати тіла, але поліція сказала, що все треба робити через морг. У морзі на опізнанні ми нашого побратима не знайшли. Шукали його серед поранених у лікарні, поки він сам не віддзвонився. Його поранило.

Чому я погодився поговорити з журналістами? Та тому що люди мають знати правду. Я просто ставлю на місце дружини своїх побратимів, свою жінку. Або ставлю на місце загиблих хлопців себе. У них рідні взагалі нічого не знають. Їм нічого не кажуть. Бо це просто недбалість командування. Бо тривога вже була. І треба було, щоб у районі десяти кілометрів усі звідти поїхали. Щоб там просто нікого не лишалось.

Читайте також:

• Масштабна атака України: енергетика і житло під ударом, у всіх регіонах - відключення світла
• Росіяни атакують Україну ударними БпЛА: у кількох областях оголошено повітряну тривогу
• «Якщо через 10 днів не вийду, то тоді мене шукайте»: спогади про Героя з Волині, який вважався зниклим безвісти