Пройшов пекло війни, та життя обірвалося у відпустці: Герою з Волині навіки 50

Спогадами про Героя поділились на сайті Код пам'яті Горохівської міської ради.

Народився 22 грудня 1975 року. Сім’я тимчасово проживала на півдні України в Криму. Софія Яківна і Василь Степанович виховували троє дітей: Василя, Любов, Віталія. Сім’я – це найцінніше, що є у людини. Це місце, де тебе люблять, розуміють та підтримують. Батьки – це найближчі люди для своїх дітей. Вони дають їм життя, виховують, навчають та допомагають йти по життю.

Спогади про дитинство залишаються з людиною назавжди. Дитинство – це найщасливіша пора життя. Це час безтурботності, ігор та відкриттів. У дитинстві Віталій був веселим, енергійним. Разом із Василем і Любою  досліджували і  пізнавали світ, спілкувалися з однолітками та мріяли.

Віталій навчався у Горохівській середній школі № 2. Любив грати м’яча на шкільному подвір’ї. Завжди був відповідальним.

Після завершення навчання розпочав трудову діяльність. Мав умілі руки, займався будівельною справою, ремонтами, сантехнікою.

Одружився зі Стасевич Тетяною. У подружжя народилася донька Настя.

Незважаючи на проблеми із серцем (за висновком комісії обмежено придатний) призвався на службу 29 лютого 2024 року. Направлений для проходження військової підготовки у м. Яворів. Був зарахований до військової частини А 7394. Виконував обов’язки стрільця.

Перші військові завдання отримав поблизу м. Дніпра. Разом із побратимами патрулювали територію, копали окопи, траншеї.

Позивний Бен. Таке прізвисько отримав, коли з друзями був на заробітках у Києві. А під час військового призову  використав як позивний. На службі мав  хорошого друга  –  кота.

Завжди був усміхнений, щирий, готовий прийти на допомогу.

Був контужений, розтрощило бронежилет, каску. Вижив… Про це не говорив своїм рідним, щоб вони  не хвилювалися: мама має хворе серце, опікувався і турбувався  її здоров’ям.

Війна… окопне життя… вибухи…постріли…смерть…постійне відчуття небезпеки та страх, навколишнє середовище –  все це вплинуло на здоров’я Віталія.  Він отримав відпустку. Прибувши до рідного міста, проходив реабілітацію.

Помер 27 жовтня 2024 року.

Читайте також:

• Пройшов жахіття війни, а життя обірвалось на рідній Волині: історія Героя Івана Андрусика
• Дружина впізнала захисника за татуюванням: волинянину просять присвоїти державну нагороду
• Витягував «трьохсотих», «двохсотих», ризикуючи собою: історія молодого Героя з Волині