«Об’їхав чи не усю лінію передової», - військовий з Волині передав у рідну школу особливий прапор

Його розвісили у 6 класі, де навчається донечка Яна, - пише газета Полісся.

«Акела», «Крикун», «Слоїк», «Мартин», «Ластівка», «Апостол» – деякі з позивних тих, хто поставив на прапорі підписи від імені своєї бригади чи батальйону. Багатьох уже немає серед живих, загинули в бою. Але пам’ять про них не згасне щонайменше доти, доки кожне молоде покоління навчатиметься під знаменом із посланнями від них.

Для ліцею це вже справжній оберіг та символ незламності, нагадування про велику ціну, яку заплатили українські захисники, аби наші діти могли далі вільно розмовляти солов’їною мовою, знати свою історію, творити самобутню культуру.

Сірий ранок… 9 година… Подвір’я Полицівського ліцею… У повітрі людські обличчя пощипують перші заморозки. Осіння прохолода різко вдарила в землю білим інеєм. У свисті поривів вітру із акустичної системи чутно звуки метронома. Це «цокає» хвилина мовчання у пам’ять про полеглих воїнів ЗСУ. Усі перехожі у цей момент завмирають. Нагадують про воєнні реалії і банери зі світлинами Героїв-земляків, котрі зустрічають закадрованим пронизливим поглядом кожного, хто прямує колись звичайною шкільною стежиною, а тепер –  Алеєю Слави.

Один із зображених захисників – сержант 51-ої окремої механізованої бригади Сергій Приймак, який загинув 21 серпня 2014 року під час обстрілу з АГС-17 опорного пункту бригади в районі Мар’їнки Донецької області. Посмертно був нагороджений орденом «За мужність» III ступеня та відзнакою 51-ї ОМБр «За мужність та відвагу».

Поруч – образ Володимира Банзерука, який віддав життя за волю і незалежність України 4 травня 2023-го під час виконання бойового завдання поблизу Богданівки, що в Бахмутському районі. Вздовж доріжки, що простягнулась за банерними конструкціями, рівними рядами буяють вічнозелені туї і ялівець. Гарно довкола. Так і має виглядати це місце.

У затишних класах розпочались уроки, як і колись – у звичному спокійному ритмі. Із-за парт учнів раптово можуть підірвати лише сигнали повітряної тривоги. Ще одне постійне нагадування, що війна не тільки десь далеко! За кожними дверима чутно голос учителя або дітей. Одразу зауважуєш, що нині підхід до викладання матеріалу і його обговорення значно патріотичніші, ніж у роки нашого навчання, коли половину інформації були змушені читати із російськомовних книг та розвивали ідеологію братерських народів.

Тепер усі розуміють цінність суто проукраїнських змін. У закладі, до того ж, надають великого значення не лише національно-державному просвітництву, але й благодійності: часто організовують заходи на підтримку наших захисників і збирають на їх потреби немалі суми.

В одному з класів, як жовто-блакитний ангел, розкинув «крила» державний стяг із передової. Це справжнє історичне надбання! Адже завдяки заслуженому волонтеру України, уродженцю Рудки-Червинської Ігорю Приходьку, він побував на усіх фронтових напрямках. Після чого опинився в руках полицівця Андрія Макаревича, який, поставивши наостанок автограф від своєї 68-ої єгерської бригади, привіз його в рідне село та передав у ліцей.

Прапор став неабиякою цінністю для кожного учня й освітянина, він задіяний тепер в усіх патріотичних дійствах освітнього закладу. Та найбільше гріє душу ця реліквія шестикласниці Яні Макаревич. Бо там є підпис її тата, там є частинка його історії, його шляху. У свої юні літа вона вже добре знає, як важко діставався нам кожен метр української землі.

«Пишаюся своїм татом, його відвагою. На момент початку повномасштабної війни він перебував за кордоном. Але одразу повернувся додому. А мене відправив із тіткою до Польщі, доки не стало зрозуміло, що безпечно вертатися назад. Згодом приєднався до лав ЗСУ. Великдень 2023-го був надто кривавим для їхнього підрозділу. День і ніч не вщухали потужні ворожі обстріли у Павлівці Волноваського району.

Під час штурму 17 квітня в бою поліг його побратим – народний екс-депутат та відомий український активіст, революціонер, націоналіст Олег Барна, загинув і командир Валерій Дорохов. Тато зміг витягнути під обстрілами тіло Барни й повернувся по командира. Друга ходка не була такою вдалою, потрапив від танковий удар. Як наслідок – перебиті ноги, численні осколкові поранення.

Тож уже його самого довелося діставати із зони обстрілу. Після чого настали місяці лікування й реабілітації. Попри те, що наразі він є обмежено придатним, з дня на день планує вирушати знову на фронт до побратимів», – говорить з гордістю про тата Яна.

Іванна ГАЙДУЧИК

Читайте також:

• На Волині молодий поліцейський виніс з палаючого будинку чоловіка
• «Я вижив, щоб бачити, як мій син грає на гітарі», - шериф волинської громади оговтується після важкого поранення
• На Волині вогонь знищив будинок багатодітної сім'ї: потрібна допомога