«Війна показала, наскільки сильними можуть бути жінки», - керівниця птахофабрики на Волині

Про це повідомляє БУГ. 

Вона розповідає про відповідальність, силу характеру та віру в команду, які допомогли їй пройти шлях від оброблювача птиці до керівної посади. Ця історія набуває ще більшого значення в умовах війни, яка принесла нові виклики для кожного українця.

 – Як ви почався ваш кар’єрний шлях на птахофабриці?

– Я прийшла на роботу через оголошення, коли була в декретній відпустці. Моїй дитині тоді було лише два роки, і я вирішила спробувати. Почала працювати в цеху фасування оброблювачем птиці.

Мені одразу сподобалася робота. Особливо відчуття, що ти є частиною чогось великого. Після декрету, коли спілкування з людьми мінімізоване, це було як ковток свіжого повітря. Вже через рік-півтора мене підвищили до майстра.

– Що, на вашу думку, сприяло вашому підвищенню?

– Я почала з оброблення птиці, але досить швидко перейшла до роботи з обладнанням. Це була більш відповідальна посада, і, мабуть, керівництво побачило, що я здатна на більше.

Проте, отримавши посаду майстра, я дуже переживала. Відповідати за колектив із 20 людей – це велика відповідальність, особливо коли йдеться про жіночий колектив. Кожній потрібно бути не лише керівником, а й психологом, подругою, порадником.

– Які труднощі виникли на початку вашої керівної діяльності? Як вам вдалося їх подолати?

– Найважчими були перші три місяці. Було багато стресу, адже потрібно було налагодити процеси та завоювати довіру колективу. Допомогли наполегливість і сила характеру. Я розуміла, що на мене поклали велику відповідальність, і не могла підвести.

День за днем я адаптувалася до роботи, а зараз вже можу виконувати її з заплющеними очима. Однак навіть сьогодні керувати жіночим колективом – це завжди виклик.

– Що саме є найскладнішим у роботі з жіночим колективом?

– Жінки часто працюють на межі своїх можливостей. У когось вдома діти, у когось чоловік на війні. Це впливає на їхній настрій і продуктивність. Тут важливо бути дуже чуйною та підтримувати моральний дух команди.

Іноді потрібно когось похвалити, а іноді – зробити зауваження, щоб зберегти злагодженість у роботі. Проте найважливішим є згуртованість. Коли всі працюють як єдина команда, робота стає значно легшою.

– Чи доводилося вам стикатися з гендерними стереотипами?

– Напевно, на початку я певною мірою стикалася з ними. Я прийшла на посаду після чоловіка, і спочатку відчувала, що до мене ставляться менш серйозно. Але з часом я довела своїми результатами, що можу виконувати цю роботу не гірше.

Зараз ситуація змінилася, і я бачу, що жінки в агропромисловості отримали більше можливостей. Війна внесла свої корективи, і багато жінок зайняли відповідальні посади, замінивши чоловіків. І, чесно кажучи, жінки часто більш уважні й відповідальні. Ми вміємо знаходити рішення навіть у складніших ситуаціях, маневрувати при розв’язанні проблеми, коли ж чоловіки більш прямолінійні…

– Як ви будували стосунки з колективом? Чи виникали конфлікти?

– У жіночих колективах часто бувають емоційні моменти. Мені доводилося знаходити підхід до кожної працівниці, розуміти її проблеми. Коли людина роздратована, часто причина не в роботі, а в тому, що вдома щось сталося.

Я завжди вважала, що для успішної роботи колектив має бути командою, і це намагаюся доносити своїм колегам, щоб ми знаходили спільну мову. Тому стараюся підтримувати моральний дух, мотивувати працівниць і підказувати, якщо щось не виходить. Іноді потрібно похвалити, іноді – зробити зауваження, але завжди важливо залишатися справедливою.

– Які якості, на вашу думку, допомагають жінкам на керівних посадах?

– Насамперед, це працьовитість і відповідальність. Коли ти керівник, на тобі відповідальність не лише за роботу, а й за людей.

Ще одна важлива якість – людяність. Коли працюєш із людьми, потрібно розуміти їхні потреби, проблеми, настрої. Жінки часто більш емоційні, і це потрібно враховувати. Якщо працівник відчуває, що його поважають, він буде працювати краще.

– Чи є жінки, які вас надихають?

– Надихають мої колеги. На нашій фабриці багато сильних жінок, які досягли чудових результатів. Мені дуже імпонує кар’єрний шлях Марії Ворошик, надихає Ольга Ніколаєнко та багато інших колег. Вони є прикладом того, що наполегливість і професіоналізм завжди приносять плоди.

– Що, на вашу думку, може допомогти жінкам у вашій галузі розвиватися ще більше?

– Дуже важливими є мотивація та визнання. Раніше на нашій фабриці найкращих працівників нагороджували грамотами та преміями. Це стимулювало працювати ще краще. Важливо, щоб жінки бачили, що їхні зусилля цінують.

 – Як війна вплинула на вашу роботу? Чи змінився колектив?

– Війна принесла багато складнощів. У колективі є жінки, чиї чоловіки або сини служать на фронті. Це дуже впливає на їхній настрій. Я намагаюся підтримувати таких працівниць і бути чуйною до їхніх переживань. З іншого боку, війна показала, наскільки сильними можуть бути жінки. Вони беруть на себе відповідальність, замінюють чоловіків на різних посадах і працюють із максимальною віддачею.

– А що б ви порадили іншим жінкам, які сумніваються, чи варто йти працювати на птахофабрику, або хочуть зробити кар’єрний крок?

– Я б порадила спробувати. Завжди варто пробувати. Якщо не спробуєш, не знатимеш, як це насправді. Важливо бути відповідальним, ставити собі мету і намагатися її досягти.

Бути жінкою-керівником у жіночому колективі – це постійно балансувати між суворістю і чуйністю. Це вимагає великої відданості та зусиль, але, як показує приклад нашої героїні, наполегливість, доброта та віра в себе завжди дають результат.

Читайте також: 

• Романа Романюка погодили на посаду заступника голови Волинської ОВА
• У Дії запрацювала функція анулювання бронювання військовозобов’язаних працівників
• На Волині селяни виступають проти будівництва птахофабрики на 200 тисяч курей: у чому проблема