Останніми словами були «матусю, я вас люблю»: рідні Героя з Волині півтора року не можуть повернути його тіло з поля бою

Лейтенант Максим Чикида був командиром 2-ої мінометної батареї 3-го механізованого батальйону 110-ої окремої механізованої бригади. Із 21 квітня 2022 року 21-річний офіцер вважався зниклим безвісти, - пише газета Полісся.

Лише через рік, у травні 2023-го, після пошуків та розслідування СБУ, рідні отримали від управління військової частини сповіщення про підтвердження факту загибелі Максима. Але основного доказу його смерті – тіла – і досі сім’ї не повернули.

Як розповідає мати полеглого Героя Лідія Чикида, півтора року вона живе в невідомості. Вона каже, що ніколи не примириться з тим, що втратила сина, доки не побачить його тіло в домовині. Для того, аби з’ясувати бодай якісь подробиці смерті Максима, Лідія Адамівна зверталася в різноманітні профільні служби, місії та проєкти. Але жодної інформації про це, крім того, що вдалося довідатися самотужки, так і не почула.

— Телефонували на гарячу лінію СБУ, у військову частину, шукали побратимів Максима, писали до одногрупників… Проте нам нічого не вдалося прояснити.

Відомо лишень, що разом із моїм сином загинули від артилерійського обстрілу в Покровському районі на Донеччині ще дев’ятеро бійців. Тіло не вдалося евакуювати з поля бойових дій. Спроби віднайти родичів убитих побратимів також виявились марною справою. На численні запити надати будь-які відомості через соцмережі так ніхто і не відгукнувся, — зітхає згорьована мати.

Максим народився восьмим із дванадцяти дітей багатодітної родини. Будучи в п’ятому класі, він знав напевне, що стане військовослужбовцем. Тож після закінчення школи вступив до Національної академії сухопутних військ у Львові. Закінчивши четвертий курс, його з одногрупниками відправили спочатку на відпрацювання військових навиків у Черкаси, а пізніше — на захист рубежів у Запорізькому напрямку. Приблизно за півтора тижні до моменту, коли згасла його життєва свіча, Максим тримав лінію оборони уже на сході.

За день до фатального кінця люблячий син зателефонував до матері і його слова «матусю, я вас люблю і в мене все добре» були останніми.

Пізніше Максим послав звісточку другові в Чехію. Він повідомляв, що найближчого вечора відбуває на бойове завдання разом зі своїм підрозділом і за жодних обставин не полишить його в бою. Так і трапилось. Усі разом дев’ятеро бійців потрапили під артилерійський обстріл окупанта…

— Про те, що Максима вже немає серед живих, я дізналася із допису синового одногрупника, якого той розмістив у Фейсбуці напередодні Великодня. З частини, де служив мій син, повідомлення про його загибель тоді ще не надійшло. Після цього ми з дітьми почали обдзвонювати усі військові інстанції. У відповідь на наші запити отримали пояснення — «воїн вважається зниклим безвісти». Загиблих українських солдатів нерідко ховають у братських могилах. А звідти їхні тіла нереально повернути. Та ми готові до випробувань, які ще доведеться пройти у пошуках тіла Максима, — живе надією на зустріч з сином, бодай хоча б мертвим, його мати Лідія Адамівна.

Минулого літа ім’я Героя Максима Чикиди, котрий загинув за свободу, гідність і незалежність нашої держави, увіковічнили на граніті національно-патріотичної стели, встановленої на Алеї Слави випускників Академії сухопутних військ у Львові.

Леся МІНІБАЄВА.

Читайте також:

• Матері сказав, що служить під Ковелем, а сам загинув на Херсонському напрямку: спогади про молодого Героя з Луцького району Вадима Сілаєва
• Сказав побратиму «Йдемо вперед, не зупиняємось!», а через кілька секунд героїчно загинув: історія молодого захисника з Волині
• Не встиг насолодитися цивільним життям після демобілізації: історія Героя з волинської бригади
• Герой з Волині Ігор Чоботан загинув у день народження сина, якому виповнилось три роки