Останній бій Героїв, які змушували ворога боятися символа Волині

Після чергового запеклого бою танкісти трохи перепочили, поповнили боєкомплект, залили пальне. Командир батальйону чекав доповіді від розвідників - десь мала бути ще одна колона росіян, яку треба зупинити. Нарешті дані було отримано. Один із розвідників, з червоними від недосипу очима, доповів: "Знайшли, сунуть у нашому напрямку". Про це пише Аrmyinform.

Три екіпажі вислухали завдання мовчки. Також мовчки натягнули шоломофони і броньовані машини пішли в напрямку ворожої колони.

Екіпаж старшого сержанта Сергія Васіча зайняв зручну позицію. Як він сам неодноразово казав - танк зброя колективна, тому кожен повинен знати, що робити, без зайвих вказівок.

Коли у прицілі з’явилися росіяни, Сергій віддав команду на відкриття вогню. З першого пострілу вдалося підбити головну машину, інші два танки підтримали вогнем.

Одна за одною ворожі машини спалахували від влучних пострілів. Піхота почала розбігатися, згодом вони виявили позицію наших танкістів, викликали артилерію.

У сутінках яскраво палали машини ворога та будинки, в яких ще тиждень тому мирно жили люди, тож було чітко видно, що загарбники прагнуть продовжувати наступ - ворожі солдати ховалися між будівель, бронетехніка намагалася поцілити в українські танки.

Маневруючи, наші танкісти нищили ворога. Танк старшого сержанта Васіча зайшов противнику у фланг і почав вести вогонь осколково-фугасними снарядами, викурюючи піхоту.

Ворожа протитанкова керована ракета, від влучання якої в українському Т-64БВ здетонував боєкомплект, обірвала життя старшого сержанта Сергія Васіча та його підлеглих і братів по зброї - старшого солдата Віталія Пархомука та солдата Олега Свинчука. 

Про усіх цих воїнів із смутком та гордістю нині згадують мешканці Волині, бо вони з честю несли на нарукавних нашивках старовинний символ регіону - білий хрест на червоному тлі - і змушували ворога його боятися…

Старший сержант Сергій Васіч народився 1971-го. Він з дитинства «подорожував» різними гарнізонами, любив військову техніку, адже ріс у родині військовослужбовців.

Проте з армією він пов’язав своє життя не одразу. До війни працював у місцевому відділенні зв’язку на Хмельниччині. У 2015-му його мобілізували, пізніше підписав контракт. За кілька років, у 2018-му, став командиром танка 14-ї бригади. Неодноразово виконував бойові завдання в районі проведення АТО/ООС. Мужньо обороняв Україну від російського агресора, як старший наставник ділився своїми знаннями та досвідом з молодшими колегами.

Солдат Олег Свинчук - зовсім юний. Народився у 1993-му на Волині, був наймолодшим у багатодітній родині. Після школи проходив строкову військову службу, з 25 березня 2021 року - контрактник 14-ї бригади.

Дещо менше поки що відомо про старшого солдата Віталія Пархомука, який є жителем селище Заболоття на Волині.

«Загинув наш земляк, син, батько Пархомук Віталій Васильович, який захищав нашу Батьківщину, наше майбутнє від російських окупантів», - йдеться у повідомленні на Facebook Заболоттівського селищного голови Валерія Свіржевського.

За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність Військовій присязі Указом Президента України № 127/2022 від 12 березня 2022 року старшому сержанту Васічу Сергію Вікторовичу, старшому солдату Пархомуку Віталію Васильовичу, солдату Свинчуку Олегу Анатолійовичу присвоєно звання Героя України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (посмертно).