Пекло російського полону та операції після поранення: історія воїна з Волині

Пекло російського полону та операції після поранення: історія воїна з Волині

У свої 22 роки волинянин Ігор Хавень пережив стільки, що вистачило б не на одну сотню чоловіків. До війни він – колишній морський піхотинець, а від початку російської агресії – боєць 14-ї бригади імені Романа Великого.

Історію військовослужбовця розповідає «Волинь-нова».

З першого дня став на захист держави

Середнього росту, русявий, з великими добрими очима. Він скромно постукав у двері та зайшов до кабінету. Відразу подумала: «Таким би зніматися в кіно чи рекламувати одяг на обкладинках глянцевих модних журналів. А він опинився на війні!

Юнак розповів про свою участь у бойових діях на Сході України.

«24-го лютого під ранок пролунав телефонний дзвінок з військкомату. О 12-й я вже був на пункті збору. Того ж вечора переїхали у Володимир, наступного дня отримали зброю – і наш підрозділ вирушив на Рівненщину. Розмістилися в одному із міських клубів. Солдатів було багато, тому місцеві жителі розібрали по домівках тих, кому не вистачило місця. Приймали нас тепло, відчувалася єдність, згуртованість. Але на усіх обличчях читалася тривога», – згадує він.

Ігор на кілька секунд зупиняється у своїх спогадах, пригадуючи ті страшні для нашої держави дні. Згодом підрозділ перекинули на відстань 12 кілометрів до білоруського кордону. Там стояв один намет, тому розпочали з облаштування бліндажів. Відчутно підтримали місцеві жителі, які допомогли його викопати своїм же трактором, обладнати окопи. Потім привезли сіно і солому, щоб солдати могли спати не на голій землі. 

Далі – новий наказ: передислокація у Кривий Ріг. Коли проїжджали Житомирщину, чули вибухи з боку білорусі. У Кривому Розі мали невеликий перепочинок і – на Миколаївщину.

«Ви нас бамбілі в Донєцкє…»

Невдовзі, 20-го березня, молодого нововолинця чекала драматична сторінка у його біографії.

«Ми мали зайняти позицію біля одного села, – згадує Ігор Хавень. – А там якраз тривала зачистка з нашого боку. Та перевага виявилася на боці сепаратистів. Коли ми почали відходити, поряд зі мною і моїм однополчанином Віктором Дудюком із села Озютичі Володимирського району вибухнула граната, а потім – міна. Як отямився, зрозумів, що я і кілька побратимів поранені. Біля нас стояли рашисти, тикали автоматами та голосно кричали:

Давай дакумєнти, тєлєфон, кто камандір? Ви нас бамбілі в Донєцкє, і ми с дєтьмі не маглі гулять, – «морозили» казна-що. Складалося враження, що вони або п’яні, або обкурені. Окупанти відразу зірвали з нас, поранених і закривавлених, бронежилети, з особливою жорстокістю накинулися відбирати берці, а взамін кидали якісь капці. На щастя, там був більш-менш адекватний сепаратистський медик. Він оглянув наші рани, як міг – перев’язав», – на певний час мій співрозмовник замовк і на його очах заблищали сльози.

Розпочалося життя у полоні, про що Ігореві важко було розповідати. Спочатку українців кинули в якусь церкву. Потім наші хлопці опинилися під парканом. З’явилися рашисти – і знову допити.  На жаль, від отриманих ран один із бійців помер. Іншого (знаю, що його звати Олег) росіяни забрали з собою. Потім дізналися, що його закатували. З настанням сутінків нас погнали у підвал тієї ж церкви. 

Муки полону долали із земляком Віктором Дудюком. У холоді й голоді провели цілу ніч. Як результат – відморожені пальці на ногах. А на ранок знову чули вибухи і постріли. Це, як виявилося, наступали ЗСУ. Хлопці були щасливі!

Окупанти втекли, але перед тим двері до підвалу зачинили та закидали камінням. З останніх сил полоненим таки вдалося вибратися, після чого гукнули місцевих жителів, котрі й відвезли до найближчої лікарні. Вона була зачинена. Тоді доправили до медиків у Миколаїв. 

«Там я тільки й зміг ще сказати своє ім’я та прізвище, назвав частину – і знепритомнів, – пригадує молодий військовий. – Два дні був у такому стані, за цей час мені зробили кілька операцій, витягаючи осколки». 

Що в ці дні думалося рідним Ігоря, в якого загарбники відразу забрали телефон? Що в цей час творилося у серцях батьків, молодших сестри і трьох братів, коханої, з якими був втрачений зв’язок? Це знає тільки Бог та вони самі. Як бачимо, Всевишній був прихильний до хлопця та його побратима…

Далі – госпіталі, операція, реабілітація. Ігорю за місяць довелося стільки пережити і витерпіти, що вистачило б на сотню життів! Та він налаштований рішуче: планує працювати, створити сім’ю. А оптимізмом і впевненістю, які випромінює, заряджає багатьох людей.

Читайте також:

 

Можливо зацікавить

У міста на Волині встановили банер із Героєм України Андрієм Вовком

У міста на Волині встановили банер із Героєм України Андрієм Вовком

Найменшу донечку бачив лише при народженні та на хрещенні: історія Героя з Волині
відео

Найменшу донечку бачив лише при народженні та на хрещенні: історія Героя з Волині

У Луцьку розслідують зміну генплану та забудову землі з укриттям: що відомо

У Луцьку розслідують зміну генплану та забудову землі з укриттям: що відомо

Війна забрала життя Героя з Волині Павла Молодшого

Війна забрала життя Героя з Волині Павла Молодшого

У Луцьку прощатимуться з Героєм-сиротою Максимом Нагорним: повідомили місце і час

У Луцьку прощатимуться з Героєм-сиротою Максимом Нагорним: повідомили місце і час

Героя на колінах зустрічали на рідній землі: «на щиті» на Волинь повернувся воїн Василь Сидорчук. Відео
відео

Героя на колінах зустрічали на рідній землі: «на щиті» на Волинь повернувся воїн Василь Сидорчук. Відео

«Шансів вижити у воїна не залишалось, тож викликав вогонь на себе»: спогади про волинського Героя, який провоював лише три дні
історії війни

«Шансів вижити у воїна не залишалось, тож викликав вогонь на себе»: спогади про волинського Героя, який провоював лише три дні

На фронті загинули двоє захисників із Луцька

На фронті загинули двоє захисників із Луцька

Лукашенко назвав умови, за яких Путін погодиться зупинити війну проти України

Лукашенко назвав умови, за яких Путін погодиться зупинити війну проти України