Пекло російського полону та операції після поранення: історія воїна з Волині

Історію військовослужбовця розповідає «Волинь-нова».

З першого дня став на захист держави

Середнього росту, русявий, з великими добрими очима. Він скромно постукав у двері та зайшов до кабінету. Відразу подумала: «Таким би зніматися в кіно чи рекламувати одяг на обкладинках глянцевих модних журналів. А він опинився на війні!

Юнак розповів про свою участь у бойових діях на Сході України.

«24-го лютого під ранок пролунав телефонний дзвінок з військкомату. О 12-й я вже був на пункті збору. Того ж вечора переїхали у Володимир, наступного дня отримали зброю – і наш підрозділ вирушив на Рівненщину. Розмістилися в одному із міських клубів. Солдатів було багато, тому місцеві жителі розібрали по домівках тих, кому не вистачило місця. Приймали нас тепло, відчувалася єдність, згуртованість. Але на усіх обличчях читалася тривога», – згадує він.

Ігор на кілька секунд зупиняється у своїх спогадах, пригадуючи ті страшні для нашої держави дні. Згодом підрозділ перекинули на відстань 12 кілометрів до білоруського кордону. Там стояв один намет, тому розпочали з облаштування бліндажів. Відчутно підтримали місцеві жителі, які допомогли його викопати своїм же трактором, обладнати окопи. Потім привезли сіно і солому, щоб солдати могли спати не на голій землі. 

Далі – новий наказ: передислокація у Кривий Ріг. Коли проїжджали Житомирщину, чули вибухи з боку білорусі. У Кривому Розі мали невеликий перепочинок і – на Миколаївщину.

«Ви нас бамбілі в Донєцкє…»

Невдовзі, 20-го березня, молодого нововолинця чекала драматична сторінка у його біографії.

«Ми мали зайняти позицію біля одного села, – згадує Ігор Хавень. – А там якраз тривала зачистка з нашого боку. Та перевага виявилася на боці сепаратистів. Коли ми почали відходити, поряд зі мною і моїм однополчанином Віктором Дудюком із села Озютичі Володимирського району вибухнула граната, а потім – міна. Як отямився, зрозумів, що я і кілька побратимів поранені. Біля нас стояли рашисти, тикали автоматами та голосно кричали:

Давай дакумєнти, тєлєфон, кто камандір? Ви нас бамбілі в Донєцкє, і ми с дєтьмі не маглі гулять, – «морозили» казна-що. Складалося враження, що вони або п’яні, або обкурені. Окупанти відразу зірвали з нас, поранених і закривавлених, бронежилети, з особливою жорстокістю накинулися відбирати берці, а взамін кидали якісь капці. На щастя, там був більш-менш адекватний сепаратистський медик. Він оглянув наші рани, як міг – перев’язав», – на певний час мій співрозмовник замовк і на його очах заблищали сльози.

Розпочалося життя у полоні, про що Ігореві важко було розповідати. Спочатку українців кинули в якусь церкву. Потім наші хлопці опинилися під парканом. З’явилися рашисти – і знову допити.  На жаль, від отриманих ран один із бійців помер. Іншого (знаю, що його звати Олег) росіяни забрали з собою. Потім дізналися, що його закатували. З настанням сутінків нас погнали у підвал тієї ж церкви. 

Муки полону долали із земляком Віктором Дудюком. У холоді й голоді провели цілу ніч. Як результат – відморожені пальці на ногах. А на ранок знову чули вибухи і постріли. Це, як виявилося, наступали ЗСУ. Хлопці були щасливі!

Окупанти втекли, але перед тим двері до підвалу зачинили та закидали камінням. З останніх сил полоненим таки вдалося вибратися, після чого гукнули місцевих жителів, котрі й відвезли до найближчої лікарні. Вона була зачинена. Тоді доправили до медиків у Миколаїв. 

«Там я тільки й зміг ще сказати своє ім’я та прізвище, назвав частину – і знепритомнів, – пригадує молодий військовий. – Два дні був у такому стані, за цей час мені зробили кілька операцій, витягаючи осколки». 

Що в ці дні думалося рідним Ігоря, в якого загарбники відразу забрали телефон? Що в цей час творилося у серцях батьків, молодших сестри і трьох братів, коханої, з якими був втрачений зв’язок? Це знає тільки Бог та вони самі. Як бачимо, Всевишній був прихильний до хлопця та його побратима…

Далі – госпіталі, операція, реабілітація. Ігорю за місяць довелося стільки пережити і витерпіти, що вистачило б на сотню життів! Та він налаштований рішуче: планує працювати, створити сім’ю. А оптимізмом і впевненістю, які випромінює, заряджає багатьох людей.

Читайте також:

• Повернувся з Норвегії, щоб воювати за Україну: історія захисника з волинської тероборони.
• Звільнена з полону волинська прикордонниця повернулася на службу.
• Звільнена прикордонниця з Волині розповіла про голод під час полону.