Пережив пекло війни, але загинув у ДТП: на Волині попрощалися із 31-річним воїном Вадимом Стадніком

У середу, 7 квітня, Рожищенська громада знову схилила голови у жалобі — в останню земну дорогу провели військовослужбовця Вадима Стадніка, чиє життя трагічно обірвалося у ДТП, інформують на сайті міської ради.

Вадиму був лише 31 рік. Корінний рожищанин, звичайний хлопець, який свого часу сумлінно віддав борг Батьківщині під час строкової служби. Повномасштабне вторгнення застало його за кордоном. Там була безпека, стабільна робота, спокійне майбутнє. Але серце Вадима билося в унісон із тривогою рідної землі.

Мама Інна, серце якої передчувало біду, благала сина залишитися, не поспішати у те полум’я. Але Вадим був непохитним. Його «Я мушу бути там» стало остаточним вироком особистому комфорту. Він повернувся, і майже з порога рідної хати переступив поріг військкомату. Так він став частиною легендарної 68-ї окремої єгерської бригади імені Олекса Довбуша.

Він не просто служив – він бився. Курахівський напрямок став для нього місцем найвищого випробування. Під час запеклого бою ворожий снаряд із фосфорною речовиною перетворив позиції на вогняну пастку. Вадим отримав 75% опіків тіла. Це цифри, які важко осягнути людському розуму. Це біль, який неможливо вгамувати ліками.

У Дніпрі лікарі творили справжні дива: нескінченні операції, виснажливі пересадки шкіри та щоденна боротьба за кожен подих. Тоді медики відверто казали матері: «Шансів майже немає». Але Вадим вижив, всупереч усім прогнозам. Проте це повернення далося ціною підірваного здоров’я: серце, що витримало пекло фосфорного вогню, ледве справлялося з важкими наслідками поранень. Навіть тоді воїн не шукав легких шляхів і рвався назад до побратимів, проте вердикт ВЛК був невблаганним. Саме через стан здоров'я він був направлений для подальшого проходження служби до ТЦК.

…Траурна процесія рушила від рідного дому до скверу. Міську тишу знову розірвала тужлива «Плине кача». Біля пам’ятного знака Борцям за волю та незалежність України відбулася громадська панахида.

Особливо гостро під час прощання звучали слова про справедливість та честь солдата. Міський голова Вячеслав Поліщук та протоієрей Микола Царик у своїх промовах закликали громаду до глибокої молитви та людської розсудливості. Було невимовно боляче усвідомлювати, що воїн, який залишив своє здоров’я на фронті, у тилу подекуди стикався з нерозумінням чи несправедливим словом через свою службу в ТЦК.

Втім, справжню ціну його відданості знають ті, хто бачив його бойовий шлях. Медалі ветерана війни та «За поранення» - не просто нагороди. Це залізне свідчення того, що він пройшов крізь справжнє пекло, жертовно віддавши частину себе за кожного з нас. Такі відзнаки не отримують за кабінетну роботу; вони запечатані кров’ю та надлюдською відвагою, проявленою на полі бою.

Траурна хода попрямувала до храму Архістратига Михаїла. Хоча життя Вадима обірвалося не на полі бою, а у фатальному ДТП – це трагедія людини, яку смерть наздогнала в тилу. Величезне горе для батьків, брата Андрія, бабусі, друзів та побратимів.

Вадима Стадніка поховали з усіма військовими почестями на Алеї Слави міського кладовища. Синьо-жовтий стяг, яким була вкрита домовина, передали матері як символ вічної вдячності держави за подвиги її сина на полі бою.

Редакція ВСН висловлює співчуття родині захисника. Вічна шана і слава Герою!