Під час виконання завдання на території Росії загинули четверо українських воїнів: хто вони

Про «ліквідовану на кордоні з Брянською областю українську диверсійну групу» в понеділок, 26 грудня, повідомили російські пропагандисти, а ФСБ опублікувала відео з місця їхньої загибелі та імена бійців, - пише Новинарня.

Їхню загибель підтверджують бойові побратими.

«Росіяни заплатили страшну ціну. І так і не спіймали привидів ночей Бєлгорода і Брянська. Судячи з оприлюднених фото, диверсійна група загинула, натрапивши на мінне поле. Споряджені якісно. І екіпірування, і вибухівка, і зброя», – пише про загиблих героїв у своєму телеграм-каналі військовослужбовець ЗСУ Євген Карась.

Юрій Горовець «Святоша», 34 роки

Юрій Горовець народився 14 червня 1988 року.

Пішов воювати за Україну одразу після початку російської агресії у 2014 році. Пройшов Іловайськ, боронив Маріуполь. Успішний диверсант.

Це був його далеко не перший розвідувальний вихід. Як стверджують росіяни, він був керівником диверсійної групи.

«Націоналіст. Християнин. Актор. Мандрівник. Ветеран. Багаторічний учасник спільноти «Братство» Дмитра Корчинського. Здається, тисячу років пройшло… 4 лютого 2022 року підтримали «Святошу» на суді. «За напад на журналіста!» – писали нечесні. А мали нагородити за нейтралізацію пропагандиста російської медіа-структури “Наш», – згадує Карась.

Ідеться про сутички під офісом телеканалу «Наш», що належав нардепу минулих скликань від «Партії регіонів» та «Опозиційного блоку» Євгену Мураєву (якого, за однією з версій, Росія після захоплення України планувала призначити прем’єр-міністром окупаційного уряду). Ще в лютому 2021 року активісти пікетували офіс телеканалу, звинувачуючи його та його власника в роботі на РФ і вимагаючи закрити канал. За версією слідства, під час тих подій Горовець намагався відібрати мікрофон у репортера каналу «Наш» Олексія Пальчунова й нібито кілька разів ударив його по обличчю. У разі визнання винним йому загрожувало 5 років за ґратами.

«Як же шкода, Святоша… ми ж мали отримати виправдальний вирок в тому тупому звинуваченні псевдожурналістів каналу «Наш». Це слідчі й прокурори мали б так ризикувати за державу, як робив це ти без зарплати без офіційного визнання. Ще одна людина честі приєдналася до Небесного воїнства. Ти загинув як герой, зі зброєю в руках вже на ворожій території. Ти відвоював Україну для нас. Царство небесне. Честь!» – написав після повідомлення про загибель Горовця адвокат Віталій Компанієць, який його захищав у суді.

Походження позивного «Святоша» пояснив журналіст, богослов, а нині – військовослужбовець ЗСУ і речник Генштабу Андрій Ковальов:

«В українському націоналістичному русі – це був легендарний чоловік. Націоналіст, принциповий практикуючий православний християнин, богослов. Щоб зрозуміти рівень його віри в Бога – одна лиш ілюстрація. В середовищі практикуючих християн і патріотів, він заслужив псевдонім – «Святоша». Це свідчить про багато що».

Максим Михайлов «Непийпиво», 32 роки 

Максим Михайлов народився 24 серпня 1990 року.

«Козак Непийпиво». Веселий і розпусний. Добрий та сміливий. Вічно молодий «провокатор Корчинського». М’який, але з вогником в очах. Романтик, який запалював пластидом зорі над окупованими територіями Брянщини, Курська і Бєлгорода. Козацька доля…

Москалям – кулі. Ментам – дулі. Слава гримітиме повік віків. Честь», – згадує про полеглого воїна Карась.

«Максим Непийпиво був справжнім другом. Дуже колоритний, завжди у шароварах, вишиванці і з козацькою люлькою. Про те, скільки ти вбив, ворогів складатимуть легенди, як і про те скільки дівочих сердець ти розбив. Максим їздив на Кубань ще до Майдану, організовувати протести у РФ», – пише лідер ГО “Національний спротив” Олексій Свинаренко.

«Макс Непийпиво. Виросли на задвірках однієї школи у Василькові. Пиво ми таки попивали.. Зносили пам’ятники Леніним. Та й взагалі – розважались як могли. Макс не завжди вивозив у вуличних бійках. Але вуличні бійки йому не були особливо цікаві. Він планував загинути під Москвою. А загинув у бою за Брянськ», – написав іще один активіст Сергій Бондар.

Тарас Карпюк «Тарасій», 38 років

Тарас Карпюк народився 30 серпня 1990 року.

«Тарас був справжнім воїном. Він бився з поліцією, ще в далекі нульові, брав участь у антиліберальних акціях. Не дивно, що одним з перших пішов на війну у 2014 році. Під Іловайськом у близькому контакті з ворогом його поранило. Сєпар вистрілив у Тараса з відстані 15 метрів. Промазав, влучив у магазин з трасерами. Ті загорілись і почали вибухати.

Тарас довго лікувався. Після початку повномасштабної війни пішов на фронт», – розповідає Олексій Свинаренко.

Богдан Лягов «Аполлон», 19 років

 

Богдан Лягов народився 11 лютого 2003 року.

Згадує Богдана побратим, який служив в іншій військовій частині:

«З початку війни дев’ятнадцятирічний хлопець почав воювати. Відразу зголосився в диверсійну групу. Можете уявити кількість удалих операцій з лютого…

Спілкувалися з ним час від часу. Хлопець надзвичайно сміливий. Завжди викликався добровольцем. І хоча через юний вік нарікав, що часто не беруть на самі складні задачі, але Аполлон був щасливий. Його вважали геніально здібним, бо показував одні з найкращих результатів з фізичної і тактичної підготовки.

Всі побратими вважали, що війна – це його поклик».